Україна у революційну добу. Рік 1919

Однак гору взяла інша логіка — розстановка сил у керівному ядрі державного центру УНР, який неухильно дрейфував управо. Наочним виявом цієї тенденції стали процеси у фракції УПСР (центральної течії), що розгорнулися безпосередньо на конгресі.

До фракції пристала велика кількість селянських депутатів, які вбачали саме в есерах своїх найперших захисників. Це додало нової гостроти тим суперечностям, які виявлялися ще до форуму, — на самому конгресі під час засідань фракції з великим ентузіазмом сприймалися виступи М. Грушевського, який енергійно захищав трудовий принцип, ідеали соціалістичної революції й критикував реформістську позицію Директорії. Лише з великими труднощами вдалося узгодити спільну декларацію фракції. В ній, зокрема, вказувалося: «Оцінюючи великий подвиг українського трудового народу, котрий виключно своїми силами визволив свою країну з-під гетьмансько-поміщицького ярма, фракція УПСР вважає, щоцим повстанням трудового люду почалась нова ера соціяльного будівництва і національної творчости, і через це кладе в їх основу трудовий принціп, як єдину гарантію успіху в будуванню нового життя.

…В сфері соціяльного будівництва фракція стоїть на принціпі соціялізації землі, конкретизуючи його, згідно з умовами окремих місцевостей; в робітничому питанню фракція підтримує і провадить в життя принціпи, покладені в основу робітничого закону Центральної Ради.

…Виходячи далі з покладеного в основу трудового принціпу і маючи на увазі інтереси робітництва, а також інтереси загальнодержавні, фракція вважає за необхідне націоналізацію приватних залізниць, цукроварень, фабрично-заводських, фінансових та инших підприємств широкого суспільного значіння.

…Для переведення в життя і закріплення соціяльних здобутків революції мусить бути відповідно сконструйований державний аппарат.

Беручи в основу принціп децентралізації влади і широкої областної автономії, зазначений в Конституції Центральної Ради від 29 квітня 1918 р., і розвиваючи його згідно прийнятому трудовому принціпу, фракція визнає, що державні органи влади — як в центрі, так і на місцях — мусять належати колективам, складеним із представників трудового люду — селян і робітників, обраних на основі рівного, безпосереднього виборчого права, способом таємного і пропорціонального голосовання.

…Такими колективами мусять бути сільські, волосні, повітові і губерніяльні трудові ради селян і робітників, котрі, маючи в межах своєї території певні права і підлягаючи одна другій по інстанціях, будуть підпорою і допомогою в переведенні зазначеного соціяльного будівництва і забезпечення від адміністративної розрухи та анархії.

…Органом верховної влади має бути Всеукраїнський Конгрес Трудового Народу із депутатів, обраних по вище зазначеному способу, а виконавчим органом — відповідальна перед ним Рада Народніх Міністрів.

Верховна влада зараз належить нинішньому Конгресу Трудового Народу України»[96].

Це був компромісний документ. Особливу увагу привертало те, що ключове на той час питання про ставлення до радянської Росії, з якою УНР вела війну, взагалі виявилося у ньому замовчуваним. Не дивно, що під час голосування за проекти резолюцій з поточного моменту фракція УПСР узагалі поділилася на три частини. Одні делегати утрималися, інші підтримали А. Степаненка, який запропонував проект резолюції з пропозиціями про передання влади Трудовому конгресу й формування органів влади за трудовим принципом — згідно із засадами вищенаведеної декларації УПСР. Цей варіант документа був відхилений конгресом.

Третя група з есерівської фракції, що тяжіла до правих поглядів, підтримала точку зору Директорії і Ради народних міністрів, тобто позицію правого крила УСДРП. Це забезпечило перевагу спільному проекту резолюції, запропонованому від імені УСДРП (офіційної) і УПСР (центральної течії — правої).

У резолюції висловлювалися подяка і повна довіра Директорії за її діяльність.

Зважаючи на загрозливе внутрішнє і зовнішнє становище УНР, конгрес вирішив припинити свою роботу. Водночас було ухвалено виділити зі складу делегатів комісії з законопідготовчими й контрольними функціями, що мали розробити законопроекти для наступної сесії Трудового конгресу, а також допомогти урядові в оздоровленні адміністративного апарату. Мали бути створені комісії: з оборони держави, земельна, бюджетна, закордонних справ, харчових справ і культурно-освітня.