Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Бачите, бачите! - радів лікар Столітник.- Синьйор Вишенька уже повеселішав. Лікуйте його і далі.
- Усі ви помиляєтесь! - авторитетно заявив відомий професор синьйор Салато-Шпинато.- Який осел приписав лікування столітником? Його слід лікувати салатом і шпинатом.
Поки точилися ці суперечки, Полуничка тайкома побігла до лікаря Каштана, який жив поблизу у каштановому гаю. Його звали народним лікарем, бо він прописував дуже мало ліків, та й ті ліки купував для бідних людей на власні гроші.
Коли лікар Каштан підійшов до воріт замку, слуги не хотіли його впускати, бо він прийшов пішки, а не приїхав у кареті.
- Не може бути лікарем той, хто ходить пішки,- сказали вони.
- Але ж знання знаходяться не в кареті, а в голові самого лікаря,- заперечив лікар Каштан.
«Лікар без карети - це просто дурисвіт»,- вирішили вони і хотіли вже зачинити ворота перед носом лікаря Каштана. Та в цю мить несподівано з'явився синьйор Петрушка. А ви вже знаєте, що синьйор Петрушка завжди несподівано звідкись вискакував. Він і звелів слугам пропустити лікаря Каштана до замку.
Лікар Каштан не став лікувати Вишеньку каштанами. Він уважно оглянув його всього з голови до п'ят, звелів показати язик, помацав пульс, тихенько про щось розпитав, а потім вимив руки і раптом проказав: [45]
- Ох, яка тяжка недуга - Жодного не мати друга!
- На що це ви натякаєте? - різко перебив його синьйор Помідор.
- Я не натякаю, а кажу те, що є, і, якщо хочете, скажу ясніше. Хлопчик нічим не хворий. Просто на нього найшла страшенна нудьга.
- А що то за хвороба - нудьга? - спитала синьйора графиня Старша, що дуже любила лікуватися. Коли хто говорив про якусь нову хворобу, вона одразу ж знаходила в собі її ознаки. Адже була вона дуже багата, і її не лякали витрати на лікування.
- Це не хвороба, це смуток, журба. Дитині потрібне дитяче товариство. Чому ви не пускаєте його іноді погратися з іншими дітьми?
Краще було б йому цього не казати! Усі присутні закричали хором, докоряли, ображали бідолаху лікаря.
- Ану зараз же забирайтеся геть,- гукнув Помідор,- бо я накажу слугам вигнати вас у шию!
- Як вам не соромно так зловживати нашим довір'ям? - докоряла синьйора графиня Менша.- Ви негідними хитрощами пробралися до нашого дому! Та я можу притягти вас до суду за насильне вторгнення у наш маєток! Чи не так, синьйоре адвокат?
І вона обернулася до синьйора Гороха, який при потребі завжди був тут як тут.
- Так-так, синьйоро графине.
І він тут-таки записав у своєму блокноті: «Притягти до суду лікаря Каштана у справі його вторгнення до приватного маєтку - десять тисяч лір».
Зробивши свою справу, адвокат пішов собі додому.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Мишачий генерал утікає зі своїм військом
Ви, звичайно, хочете вже дізнатися, що поробляють арештанти,- тобто кум Гарбуз, скрипаль Груша, майстер Виноградинка, кума Динька та інші мешканці [46] села, яких Помідор наказав арештувати і кинути до в'язниці.
На щастя, скрипаль Груша захопив з собою недогарок свічки, бо в підземеллях завжди буває темно і повнісінько мишей. Щоб відганяти мишей, скрипаль Груша грав на своїй скрипці. А, як відомо, миші не люблять музики. Тільки-но він починав грати, миші кидалися навтіч, проклинаючи проклятущу скрипку.
Та зрештою ця музика набридла не тільки мишам, а й майстрові Виноградинці. Річ у тім, що скрипаль був завжди сумний і грав такі журливі мелодії, що від них хотілося плакати. І всі в'язні попрохали скрипаля замовкнути.
Тільки-но настала тиша, миші знову кинулися в наступ. Наступали вони трьома колонами. Мишачий генерал Довгохвіст скомандував:
- Перша колона атакує ліворуч і мусить захопити свічку! Та щоб ніхто не посмів її гризти! Перший буду їсти її я, бо я ваш генерал! Друга колона атакує скрипаля! Його скрипка - це половинка соковитої груші і, мабуть, дуже смачна. Третя колона атакує посередині і мусить остаточно разгромити супротивників.
Командири колон пояснили бойове завдання мишам-солдатам. Генерал Довгохвіст рушив у танку. Між нами кажучи, це був не зовсім танк. Це був старий черепок, поставлений на живіт здоровецької миші, яку інші десять мишей тягли за хвіст. Горністи засурмили сигнал атаки, і за кілька хвилин бій закінчився з такими наслідками: скрипаль Груша врятував свою скрипку, піднявши її високо над головою; але свічка щезла, неначе її вітром здуло, і наші друзі залишилися в темряві.