Прощавай, кохана!
- Автор: Чэндлер Раймонд
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0221
- Переводчик: Наталія Бойко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Прощавай, кохана!». Краткое содержание книги:
— Вогні праворуч — це клуб «Бельведер». За ним каньйон Лас-Пульгас, а наступний — Пуріссіма. На вершині другого підйому поверніть праворуч, — хрипко промовив він.
— Приберіть голову, — кинув я через плече. — Можливо, за нами весь час хтось стежить. Ваша машина одразу впадає в око. А що як цим хлопцям не сподобається, що нас тут двоє?
Ми спустилися в западину, потім вибралися, на вершину другого пагорба. Знов униз та вгору. Тут я почув напружений шепіт Маріотта біля самого мого вуха:
— Наступна вулиця праворуч. Будинок із квадратною баштою. Поверніть за ним.
— Гадаю, не ви допомагали вибирати їм це місце, га?
— Звісно, — сказав він і всміхнувся. — Але я дуже добре знаю всі ці каньйони.
Я звернув праворуч, повз великий будинок на самому розі. Будинок з білою квадратною баштою під круглою дахівкою. Фари на мить висвітили покажчик з написом: «Каміно-де-ла-Коста».
Ми виїхали на широку авеню. Електричні ліхтарі на ній не горіли, а вздовж тротуарів тяглися суцільні зарості бур'яну — нездійсненна мрія агентів з продажу земельних ділянок, перетворена на пам'ятник минулому. Машина рухалася так тихо, що було чути, як у темряві у бур'янах цокотіли цикади та кумкали жаби.
Ми проминули один, потім другий великий будинок — далі будинків уже не було. Десь удалині світилися одне чи два вікна. Здається, люди лягають тут спати з курми. Раптом асфальт скінчився, почався путівець, який поступово вужчав і спускався під гору, майже прихований кущами. Праворуч світилися вогні клубу «Бельведер», а попереду, хоча й дуже далеко, мерехтіли відблиски світла на воді. Ніч була сповнена різкого запаху шавлії. Невдовзі я побачив пофарбований білою фарбою щит, що перекривав дорогу, і почув голос Маріотта:
— Здається, ми не зможемо його об'їхати. Тут дуже вузько.
Я вимкнув безшумний мотор, пригасив світло фар і прислухався. Тиша. Вимкнув світло і вийшов з машини. Цикади замовкли. Тиша стояла така, що чути було шурхіт шин на автостраді біля підніжжя пагорба, за милю звідси. Потім поодинці цикади знову завели свою пісню, і ніч знов сповнилася їхнім цокотінням.
— Сидіть тихо, а я подивлюся, що там, — мовив я, звертаючись до темряви на задньому сидінні.
Намацавши пістолет у внутрішній кишені, рушив уперед. Я підійшов до шита і побачив, що між ним і кущами значно більше місця, ніж здавалося з машини. Хтось вирубав кущі, і на землі було видно відбитки шин. Можливо, сюди приїздили молоді хлопці та дівчата й теплими ночами займалися у кущах любощами. Я пройшов повз щит. Дорога вела вниз і завертала вбік. Там було темно, ледь долинав подих хвиль та миготіли фари на автостраді. Я рушив далі. Нарешті путівець скінчився неглибоким яром, оточеним хащами. Нікого. Я огледівся. Здавалося, іншої дороги сюди не було. Я стояв мовчки і прислухався.
Хвилина спливала за хвилиною, а я все чекав. Чекав на якісь нові звуки. Нічого. Я був один у цьому яру.
Глянув на освітлений клуб, що стояв на узбережжі. «З його верхніх вікон, — подумалося мені, — людина, що має бінокль із пристроєм для нічного бачення, може цілком спокійно роздивитися це місце. Побачити машину, яка приїхала й поїхала. Можна розгледіти, скільки в ній людей: один чи кілька. І взагалі: сидячи у темній кімнаті з добрим біноклем, можна побачити таке, що й уявити собі важко».
Повернувся і вже хотів йти, коли якась цикада так дзвінко зацокотіла під ногами, що я аж підскочив.
Дійшов до повороту, минув білий щит. Ніде нікого. Чорна машина тьмяно виблискувала у пітьмі. Я наблизився до неї.
— Схоже на перевірку. Хочуть пересвідчитися, як ви виконуєте їхні накази, — стиха, але так, щоб Маріотт зміг почути мене, сказав я. Не почувши відповіді, я підняв був ногу, щоб сісти у машину. Коли раптом відчув якийсь рух за спиною і повернувся, щоб розгледіти, що там, у кущах.
Не знаю, хто це був, але він добряче торохнув мене по потилиці. Опісля нам завжди здається, буцімто ми щось чули чи бачили. Але це — опісля.
Розділ 10