Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-05-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика». Краткое содержание книги:
* * *
Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.
Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.
_______
На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)
Втім, можна зрозуміти і прагнення людини постійно бути притомною, при пам'яті, оскільки пам'ять — одна з необхідних передумов розуміння, а розуміння — одна з умов способу бути людиною; тож у прагненні зберігати й розвивати самість людини в людині нема нічого злочинного. Кримінал полягає радше у підозрілому походженні людини, позаяк уся її історія — це історія внаслідок, а не заради чогось, що повністю простежується як на долі окремої особи, так і на долі окремих культур та людства в цілому. Людина хоче бути всевідаючою, всюдисущою, всемогутньою, безсмертною, одним словом — існувати, а не пере-бувати, тому що таким є Бог. Але людина не є Богом. І тому Ісус Христос має право сказати: «Я знаю, звідкіль я прийшов і куди йду; ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди йду» (Ів. 8, 14). Людина не має такого знання не тільки про Христа, але й про саму себе; якраз із цим останнім незнанням вона й не може погодитися. Цілком очевидно, що протягом шести тисячоліть більшої або меншої притомності людину дедалі більше не влаштовує її власне пере-бування тут як людини, половинчастої та недостатньої істоти. З цієї невлаштованості постали релігія і техніка, а після теперішньої кризи з неї ж таки постануть явища, про які ми сьогодні можемо тільки здогадуватися. Буття людиною — це невичерпне джерело імпульсів до того, щоб нарешті не бути нею (або, як стверджують деякі з драконових голів, щоб бути нею сповна).
Дар безсоння. Історія хвороби, написана самим хворим
Цю книжечку було розпочато в травні, на світанку, коли ще спав білий світ. Рівно світила настільна лампа з зеленим абажуром, у червоній бляшанці з-під бразильської розчинної кави стояли три квітучі галузки дикої груші й тихі святкові пелюстки час від часу падали на білосніжну скатертину. Все мовчало довкола і в душі моїй також панувало втомлене безгоміння; може, це не найкращий час розпочинати книги, але я знав, що все одно не засну. Безсоння переслідувало мене вже багато років, інколи здавалося — ціле життя; випробувалися різноманітні способи, щоб покінчити з ним (мається на увазі безсоння); але всі спроби виявилися безрезультатними. Мені не залишилося нічого іншого, як тільки виробити в собі таке ставлення, завдяки якому безсоння стало би прийнятним. Тому я вирішив зробити безсоння своєю свідомою та єдиною метою, — а потім написати про нього книгу. Можливо, що це був неусвідомлюваний самообман і право першородства належало рішенню написати книгу, якраз її зробивши головним орієнтиром свого безсонного існування, ідея ж написати книгу саме про безсоння виникла пізніше, а насамкінець я зрозумів, що якраз за посередництвом письма можна виробити в собі ставлення — і не тільки до безсоння.
Звичайно, моє безсоння не було постійним, інакше я б давно вже помер або збожеволів. Воно виявлялося у катастрофічному зміщенні щодо загальноприйнятого людського режиму. Отож, я вкладався до ліжка десь о п'ятій-шостій годині ранку, довго перевертався з боку на бік, щоб нарешті провалитися до прірви, заповненої одноманітними напівкошмарами. Прірва тривала до третьої години по полудні. Потім я прокидався, повністю розбитий і вичерпаний, із невиразними спогадами про найяскравіші, точніше, про найпохмуріші відтинки щойно переглянутих витворів невідомого мені Формана, з огидою вимивав пом'яте лице, переповнене безтямними очима, й намагався чимскоріш заварити чай та запалити люльку. Десь через годину по цьому дикому ритуалі мені починало щастити: знаходилися перші ниточки тями й притомності, вибухали перші сполохи асоціацій та аналогій, відпружувалося й наповнювалося рухами тіло, стаючи не таким обтяжливим і зайвим. І я вперше полегшено зітхав на повні груди, бо тепер можна було братися до праці або, висловлюючись поетичніше, можна було нарешті жити.