Брамник
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Блукачі #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-049-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Брамник». Краткое содержание книги:
А метри фантастичного жанру — на те й метри, щоб дати нам змогу за символікою образів з чарівного світу Фантазії розгледіти прості істини, які тисячі років рятують людину від розпачу й зневіри. Схибив одного разу — стережися, щоб не схибити вдруге; кохання не завжди приносить щастя, але від цього не слабшає; дружба й самовідданість, любов до людей і життя здатні перебороти навіть космічний жах вселенської катастрофи.
Такий він — світ Марини та Сергія Дяченків — дивовижний, сповнений незбагненних таємниць і фантастичних пригод, і разом з тим повний Любові, доброї, красивої магії. Ви будете зачаровані, шановний читачу, навіть не сумнівайтеся.
— І ви з усіма-всіма звірами можете говорити? — у захваті запитував веснянкуватий хлопчисько на ім’я Ферті, що, очевидно, означало Верховода.
Руал поважно кивнув.
— А за морем ви бували? — поцікавився інший хлопчисько, з подряпиною на щоці.
— А як ти гадаєш? — серйозно відгукнувся Ільмарранен. — Невже я схожий на чарівника, що й за морем не побував?
— Не схожі… — знітився той.
— А правда, — вступив у розмову худорлявий хлопчина на ім’я Фінді, — правда, що там живуть люди з собачими головами?
— Правда, — підтвердив Руал. — Але дуже далеко.
— А дракони? Ви літали коли-небудь на драконах?
— На драконах не можна літати, — проголосив Руал. — Дракони — страшні кровожерні істоти. І дуже підступні. Їхній погляд перетворює на камінь, а з пащі вириваються стовпи вогню, що спалюють усе дощенту!
Слухачі боязко озирнулися, бажаючи переконатися, що дракона поблизу немає.
— Виходить, їх подолати не можна? — пошепки спитав боязкий Фінді.
Руал посміхнувся широко й переможно.
— Існують люди, які присвятили все життя боротьбі з драконами! Одного разу я… — Ільмарранен раптом відчув незрозумілий приплив натхнення.
Дітлахи скрикували, заплющували від жаху очі; у найстрашнішому місці Фінді навіть затис вуха долонями. Коли Руал таки вбив чудовисько й розповідь скінчилася, всі разом якийсь час приходили до тями, знесилені страшною пригодою.
— А… велетні? — запитав, віддихавшись, невгамовний Ферті.
— Траплялося мені зустрічатись і з велетнями, — охоче відгукнувся Руал.
— Не треба! — нажаханий Фінді не втримався.
Руал розсміявся, поклав йому руку на плече:
— Вони також чогось бояться! На випадок зустрічі з велетнем слід мати при собі трішки тютюну — велетні не зносять тютюнового запаху.
— От так-так…
— Якщо хто й небезпечний, — провадив Руал, уже значно серйознішим тоном, — то це свій же брат чарівник… Багато магів жорстокі та заздрісні. Вони бояться суперників і всім жертвують, аби лишень звести їх зі світу… Жили якось двоє могутніх чаклунів, жили поруч і ворогували між собою. Сталося так, що в тих краях з’явився третій чарівник, — молодий, веселий, — який переважав магічною силою кожного з них. Думали-думали чаклуни, як позбутись юного суперника — навіть про ворожнечу свою на певний час забули. І задумали вони хитрість — напали на нього раптово й перетворили на кам’яного лева…
Руал перевів подих. Йому згадався ніж, увіткнутий посеред широкого столу: «Укладається спір між Ільмарраненом і Хантом… у тім, що вищезгаданий Ільмарранен позбавить млин Ханта від домагань як пана Легіара, так і пана Еста… Причому вищезгаданий Ільмарранен залишає за собою право діяти як магічною майстерністю, так і хитрістю… Розбийте руки!»
— А далі? — пошепки запитав хлопчисько з подряпаною щокою.
— Далі… — протяг Руал. — Далі молодий маг звільнився від чарів і страшно помстився цим чаклунам… Вони марно благали пощади, та він усе одно помстився.
Слухачі принишкли, як мишенята. Ільмарранен люто потер перенісся, намагаючись позбутися непотрібного, неприємного спогаду — Бальтазарр Ест звужує в щілинки холодні очі, що висмоктують волю: «На два боки дивишся, Марране? У два гнізда хробачків носиш? Зіштовхнув двох старих дурнів, як бійцівських півнів на ярмарку, і в долоні плескаєш?»
Руал струснув головою. Дітлахи нетерпляче йорзали на стовбурі поваленого дерева, не розуміючи, чому пан чарівник раптом замовк.
Намагаючись опанувати себе, Ільмарранен підвів голову. Шуліка знову висів у зеніті.
— А в кого в селищі руді чубаті кури? — заклопотано спитав раптом Руал.
Хлопчиська спантеличено перезирнулися.
— У нас, — протяг хлопчик з подряпаною щокою. — І в дядька Крокуса…
— Скажи матері — нехай простежить… Шуліка руду курку давно запримітив, от-от занесе…
— Ви читаєте думки шуліки?! — вразився син пекаря на ім’я Пач.
— Звісно, — доброзичливо підтвердив Руал. — Тільки треба, щоб було тихо…
— Тихо всі! — заволав Ферті.
І в тиші, яка раптом залягла, до них долинув ревний плач. Його накрили потоки лайки, що вивергалися іншим голосом. Хряпнули двері, щось важке впало й покотилося в глибині крайнього двору. Хлопчаки підхопилися.
— Це Ніл, — злякано повідомив Фінді. — Його знову хазяїн товче!..