Оголошено вбивство

Міс Блеклок лагідно, але твердо урвала свою компаньйонку:

— Усі ці події, Доро, хоч вони й неприємні, можна вважати неістотними дрібницями. Думаю, буде ліпше, якщо ми просто відповідатимемо на запитання інспектора Кредока.

— Дякую вам, міс Блеклок. Я прийшов розпитати вас про те, що тут сталося вчора вночі. По-перше, я хотів би поцікавитися, коли вперше ви побачили чоловіка, якого тут було вбито, — Руді Шерца.

— Руді Шерца? — Міс Блеклок здавалася здивованою. — То так його звали? Чомусь я думала… Але це не має ваги. Уперше я з ним зустрілася тоді, коли приїхала до Меденгем-Спа, щоб походити протягом дня по крамницях, — це було, дай-но мені, Боже, пам'яті — десь три тижні тому. Ми — міс Баннер і я — обідали в ресторані готелю «Роял Спа». Коли ми вже зібралися вийти з готелю, я почула, як хтось промовив моє ім'я. Це був той молодик. Він запитав: «Ви міс Блеклок, чи не так?» А далі він сказав, що, мабуть, я не пам'ятаю його, але він син власника готелю в Альпах, у місті Монре, де моя сестра і я жили протягом майже року під час війни.

— Готель в Альпах, Монре, — занотував собі Кредок. — Але чи справді ви його запам'ятали, міс Блеклок?

— Ні, не запам'ятала. Я навіть не могла пригадати, щоб його там бачила. Ці молодики, які сидять за конторкою адміністратора, для мене всі однакові. Проте ми дуже гарно провели тоді час у Монре, і власник готелю виявив до нас надзвичайну увагу. Тому я намагалася бути максимально чемною й висловила сподівання, що той хлопець утішається своїм перебуванням в Англії, а він сказав так: батько послав його сюди на півроку вивчати готельний бізнес. Усе здавалося цілком природним.

— А ваша наступна зустріч?

— Вона відбулася — дайте-но я пригадаю — днів десять тому, він несподівано з'явився тут. Я була дуже здивована, коли побачила його. Він попросив пробачення за те, що мене турбує, але сказав, що я єдина особа, яку він знає в Англії. Він сказав мені, що йому терміново потрібні гроші, він, мовляв, повинен негайно повернутися до Швейцарії, бо його мати тяжко захворіла.

— Однак Леті не дала йому грошей, — випалила міс Баннер, відсапуючись.

— Це була дуже неправдоподібна історія, — з глибокою переконаністю в голосі сказала міс Блеклок. — Я відразу зрозуміла, що він морочить мені голову. Історія про те, що йому потрібні гроші на повернення до Швейцарії, була суцільною вигадкою. Його батько міг просто зателефонувати в цю країну й про все домовитися. Власники готелів пов'язані між собою по всій Європі. Я запідозрила, що він просто розтринькав свої гроші або щось таке. — Вона помовчала й сухо сказала: — Не вважайте мене особою надто черствою, але я протягом багатьох років працювала секретаркою у великого фінансиста, і це навчило бути обережною, коли хтось випрохує гроші. Я просто знаю, чим здебільшого все це закінчується.

Єдине, що мене здивувало, — докинула вона замислено, — це те, що він не став наполягати. Він пішов від мене, не сказавши нічого більше. Скидалося на те, що він і не сподівався отримати гроші.