Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

— Ех ти дивак! Зате я не загубив твою адресу. І зараз, гадаєш, куди я йшов? Я несу одне термінове замовлення і вирішив дорогою забігти до твоєї тітоньки. Досі я до вас не вибрався тому, розумієш, що справ в мене було до зарізу. Вдень і вночі сидів над замовленням. Воно було вкрай термінове, і така копітка та дрібна робота — осліпнути можна! А оце зараз я несу замовлення і бачу — юрба; кажуть, подорожчав хліб. Я й зупинився. Дай, думаю, подивлюся. Виявляється, і ти тут. Оце так удача! А хочеш, покажу тобі, яку штуку я зробив? — Шарль поважно витяг з глибокої кишені гарний футляр.

Він підняв кришку, і Жак замружився від сяйва коштовних каменів. Браслет, що лежав на оксамитовій подушечці, сяяв діамантами, сапфірами й рубінами. Таких коштовностей Жакові ніколи ще не доводилося бачити.

— Знайшов де хвалитися! — з докором сказав Жак, показуючи очима на обурених голодних жінок, що погрожували кулаками в напрямку булочної.

— Ти тільки скажи: гарно? — запитав Шарль, похапцем ховаючи футляр до кишені.

— Ну звичайно! Так гарно, що осліпнути можна!

— Ще б пак! — з гордістю підтвердив Шарль. — На гроші, що коштує цей браслет, двадцять паризьких родин можуть в достатку прожити цілий рік. А призначений він для пані Кессон, фаворитки графа Ламуаньйона… Та ти чого очі витріщив, не чув, либонь, хто такий Ламуаньйон?

— Не чув.

— Колишній міністр юстиції. Тепер він у відставці, але, хоч і позбувся колишнього доходного місця, особа й досі впливова.

Шарль уже не видавався таким затурканим і несміливим, як тоді, у диліжансі. Зараз цей бувалий парижанин був не від того, щоб повчати Жака, заступництва в якого шукав ще так недавно.

— Пригадуєш, я тобі казав: поки є королі, будуть і придворні дами, а отже, будуть потрібні й ювеліри. А позаяк королі будуть завжди, то не переведуться і ювеліри…

— Королі будуть завжди? — насмішкувато перепитав Гамбрі, який опинився поруч.

У голосі робітника вчувся явний сумнів. Шарль витріщив очі, та й Жак з подивом поглянув на Гамбрі. Фарбар, либонь, не поділяв думку, що без короля Франція існувати не може.

Саме цієї миті на порозі булочної з'явилась огрядна постать господаря Наве. Він замахав руками на жінок, що обступили його.

— Якщо ви не вгамуєтеся, — гукнув він, — то я піду і нічого вам не скажу!

— Тихіше! Тихіше! — закричали ті, що хвилину тому найголосніше кричали.

Усі сподівалися, що булочник повідомить щось утішне. Але він рішуче сказав, як відрубав:

— А хіба це я? Хіба тільки в моїй крамниці подорожчав хліб? І в інших булочних теж. Усі підвищили ціну. Чим же я гірший за інших!

Юрба захвилювалася ще більше, всі загули, посунули до дверей. Але булочник, незважаючи на свою огрядність, спритно шмигнув у двері. Клацнула засувка і цей звук переконав жінок, що крамниця зачинена. Жак міг лише підтвердити, що Наве не збрехав: хліб подорожчав і в інших булочних.