Авантюра

— Нічого, — Жук непевно покрутив головою. — Мені здалося…

— Що?

— Неначе лице Горбатова показалось.

— Де?

— Там… — Жук кивнув у бік похмурого ансамблю підозрілих будівель.

— Пішли, — підштовхнув його Кошман в тому ж напрямку.

Роззираючись увсебіч, вони повільно пробирались натовпом, але професора, якщо він і дійсно був там, мов корова язиком злизала. Пройшли мимо дверей і нічого підозрілого не помітивши, зупинились.

— Жук… — Кошман не відривав погляду від входу, наче його тягла туди якась таємнича сила. — Проникаємо… Гарцман страхує.

Жук рушив вперед. Смикнув за ручку дверей раз, вдруге, і, вони несподівано одчинилися. Хлопець буквально влетів у темний отвір. За ним, механічно вихопивши пістолет, кинувся Кошман і немов спіткнувся об роздираючий душу крик, але було вже пізно — в котрий раз у своєму житті знову необачно боляче стукнувся лицем об щось тверде, смердюче. Підхльостуваний немилосердною лайкою свого помічника, що звучала десь зверху, він різко скинув голову і прямо над собою уздрів безпомічно-гарячково теліпаючі ноги. Загородивши собою вхід, на витягнутих руках його тримав мідноликий охоронець-велетень.

Відчувши появу ще одної живої істоти, охоронець з усієї сили, здавив свою жертву, від чого Жук захрипів передсмертним хрипом і замовк… З його тіла в усі боки, наче з розчавленого помідора сік, бризнула кров, а той здивовано підніс останки тіла до носа, понюхав і гидливо скривившись, шмякнув ними об камінний підлогу.

Ще мить, і Кошман буде там же — це він зрозумів блискавично. Інстинкт самозбереження зробив свою справу. Треновані пальці натисли курок і розривні кулі знизу вверх впилися в широкі груди охоронця, які тут же продірявились в кількох місцях рваними ранами. Звідти добряча бочка гарячої крові вилилась на Кошмана. Добре, що він хоч трошки встиг відскочити.

Агонізуюче тіло охоронця скрутилося й гримнуло на підлогу. Судомно смикнулося кінцівками й, наповнюючи простір смородом, заспокоїлось.

З прямокутного отвору в протилежній стіні один за одним з’явилося ще кілька охоронців. В руках у них були короткі, до метра, блискучі труби з товстими рукоятями.

Не вагаючись, Кошман плюхнувся в калюжу крові, в падінні встигнувши вгостити з пістолета ще й цю пару. Вимазуючи собою стіну в червоний колір, вони один за одним повільно-здивовано сповзли додолу.

Кошман кинувся до Жука в надії вчути в ньому життя, та даремно… Його тіло було бездиханне, а з-під розірваної шкіри біліли гострі злами кісток.

Похапки забрав зброю і лічильник радіоактивного випромінювання. Діючи по інструкції, включив і поклав на зламані груди часову міну з напалмом й метнувся до дверей, тільки ті не зрушили з місця, готуючи страшну смерть і для нього.

Жахнувшись передчуттям своєї близької кончини, Кошман гарячково схопився за пістолет й випустив усю обойму, і лише тоді з натугою вислизнув з пастки.

Поливаючи строкатий натовп гарячим промінням, над містом, як і раніше, висів червонястий диск вечірнього сонця; так само мирно шарувалися й пливли своєю дорогою малі й великі потічки людської маси, і коли Кошман, весь в темно-червоній крові, що скапувала з нього, вигулькнув перед Гарцманом, ніхто, крім нього, не жахнувся. І тільки тоді, коли за дверима гримнуло, посипалось скло і з усіх шпарин загадкової споруди вирвалося занадто яскраве полум’я, майдан заревів… Усе змішалося. Затоптуючи старих і малих, люд кинувся геть, подалі від проклятого місця.