Засліплення

У першій кімнаті був кабінет. Старий, масивний письмовий стіл, одне крісло перед ним і друге в кутку навпроти — ось і вся робоча мебля. Крім того, в кабінеті тулилася ще канапа, Кін волів її не помічати, позаяк на ній лише спав. На стіні висіла переносна драбина. Вона була важливіша, ніж канапа, й перекочовувала протягом дня з кімнати до кімнати. Порожнечі кожної з решти трьох кімнат не порушував навіть стілець. Ніде не було ні столу, ні шафи, ні груби, які перебивали б строкату одноманітність полиць. Гарні, важкі килими, що вкривали скрізь підлогу, зігрівали прохолодну сутінь, яка крізь розчахнені навстіж двері з’єднувала всі чотири кімнати в одну високу залу.

Кін мав рішучу, енергійну ходу. На килими він ступав особливо твердо; його тішило те, що такі кроки не спричиняли ані найменшого шуму. В його бібліотеці не пощастило б гучно тупнути ногою навіть слону. Через це килими Кін дуже цінував. Він переконався, що всі книжки стоять у тому самому ладу, в якому йому довелося залишити їх годину тому. Відтак він заходився спорожняти теку. Зазвичай він, коли входив, клав її на крісло перед письмовим столом. А то міг би забути про неї й, не виклавши книжок, так і сів би за роботу, до якої близько восьмої години його тягло нездоланно. Він узяв драбину й почав розставляти томи на місця. Хоч як обережно він це робив, останній — дійшовши до нього, Кін надто заквапився — впав із третьої полиці, до якої йому навіть не потрібна була драбина, на підлогу. Це був той самий Мен-цзи, якого він любив найдужче.

— Йолоп! — гримнув він сам на себе. — Невіглас! Недолобень! — І, дбайливо піднявши книжку, хутко рушив до дверей. Не встиг він дійти до них, як у голові в нього зринула дуже важлива думка. Він повернувся, взяв зі стіни навпроти драбину і якомога обережніше посунув її на те місце, де щойно стався нещасливий випадок. Мен-цзи він обіруч поклав на килим під драбиною. Тепер він міг підійти до дверей. Прочинивши їх, він гукнув: