Поки Бог спить

Царгород, і так велелюдний, із приходом воїнів Христових перетворився на суцільне людське пекло. Усюди гомін, лайка, іржання коней, скрип возів…

Хрестоносці добиралися до Царгорода трьома шляхами.

Річард Левине Серце на чолі своїх вірних пуатуйців, анжуйців, нормандців, англійців, шотландців та валлійців морем із Марселя одразу ж рушив до Єрусалима, побешкетувавши дорогою на Сицилії, оминувши Крит та захопивши Кіпр.

Франки, бургундці, фризи та фламандці, очолювані королем Філіпом, через Бургундію та Північну Італію мандрували спочатку до Генуї, потім на Сицилію, а вже звідти, на кілька днів випередивши англійського короля, — морем прямо до Аккри.

Третій лицарський потік (переважно германці, ведені Фрідріхом Барбароссою), дзюркочучи з лісових хащ Буйону, через Регенсбург та Відень, гірською річкою уривався до Угорських земель, щоб уже звідти розлитися повінню по Візантії. Саме з цим потоком ішли й руські воїни, очолювані воєводою князя Ярослава Осьмомисла, боярином Мирославом Ступою.

Ісакій Ангел, що не так давно сам став василевсом унаслідок заколоту, почувався не дуже впевнено навіть у столиці, намагався якомога скоріше здихатись непроханих гостей і безперешкодно надавав їм кораблі для переправи в Азію та Левант[25]. Та брати во Христі не дуже поспішали скористатися цією люб'язністю. Підхоплені течією загального піднесення, визволителі у Царгороді поводилися вільно, наче це була не столиця християнського світу, а сарацинська фортеця. Жадібним оком накидали на віковічні багатства міста, вродливих жінок та християнські святині. Порядок у Царгороді підтримувався вельми умовно, і з заходом сонця його безроздільними господарями ставали свавільні юрби гостей. Патриціат ремствував, що в Римі часів Аларіха було краще: там, принаймні, не вбивали вже пограбованих.

Одного буденного ранку Данько прокинувся від того, що хтось тряс його за плече. Розплющив очі — боярин Левко.

— Уставай, Данько, треба йти до церкви. Сьогодні свято великомученика Леонтія.

«Що, знову? — ледь не вихопилося у хлопця. Відколи вони прибули до Царгорода, Левко щодня відвідував святі місця та відзначав церковні свята. — Знову вшановувати якогось святого ледаря. А військові вправи?.. І коли це все закінчиться?» Та вголос промовив:

— Слухаюсь, боярине, — і покірно схилив голову. За спиною Левка Вишатича радісно шкірив зуби Лизогуб. Певно, він залишався господарювати на постоялому дворі.

— Боярине Левку, дозвольте мені не йти сьогодні до церкви, — несподівано навіть для себе набрався нахабства Данько. Боярський син здивовано підвів брови.

— Данько, ти зовсім недавно став християнином і мусиш ревно спокутувати своє поганське минуле, — у голосі Левка забриніла криця. — Чи не так?