Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
Потім Джуніор вигадав, як гості під’їжджатимуть до будинку.
Під’їзна дорога, вважав він, повинна відходити у бік, і використовувати її мають лише члени родини, а самі гості будуть паркувати свої авто далі по дорозі. Він розповідав, як гості під’їжджатимуть, виходитимуть зі своїх розкішних автівок, їхній погляд одразу ж зупинятиметься на будинку, а на великій терасі біля дому стоятимуть містер та місіс Брілл і шанобливо вітатимуть прибулих. До речі, сходи повинні бути дерев’яними, шкода, що більшість людей відмовлялися від такої розкоші (чомусь вважалося, що дерев’яні сходи стають кривими і тріскаються, але при ретельному догляді немає нічого гарнішого, ніж широкі лаковані сходи). Такі сходи потребували уваги, але вони були того варті.
Містер Брілл без вагань погодився на пропозицію Джуніора.
Будівництво зайняло майже рік, Вітшенк задіяв усіх своїх робітників, а також усіх тих, кого знайшов у інших фірмах. Потім Брілл заселився у будинок, а Джуніор упав у депресію.
Зазвичай він був балакучим, і клієнти часто тікали від нього, бо мали важливіші справи. Однак після будинку на вулиці Боутон Джуніор занурився у себе і майже не розмовляв. Наступні замовлення не викликали у нього такого інтересу. Минуло багато років, перш ніж Джуніор розповів цю таємницю родині. А його дружина не була такою компанійською, щоб комусь вдалося розпитати її раніше.
— Я просто не міг повірити, — розповідав він, — що ці люди оселились у моєму будинку.
На щастя, виявилося, що містер Брілл не був надто умілим господарем. Тому коли прийшли перші холоди, він одразу зателефонував Джуніору і сказав, що у них не працює опалення. Джуніор мусив їхати та власноруч спускати воду з кожної батареї, у кожній кімнаті. Звичайно, він міг показати Бріллам, як це робити, але не захотів. Завершивши роботу, він поклав ключ від батареї собі до кишені та сказав містеру Бріллу телефонувати йому, якщо ще щось станеться, а потім сів у машину і поїхав.
Скоро Джуніор почав приїжджати до них щотижня.
Навесні і восени він особисто контролював встановлення віконних сіток і рам, оскільки вікна були нестандартних розмірів. Зі сторони він мав вигляд по вуха закоханого дружби, який кружляє навколо нареченої після весілля. Він постійно вигадував приводи для відвідин будинку. Спочатку він привіз банку фарби для вирівнювання тону, потім залишки кахлю для підлоги у кухні.
Двічі перевірив замок, який змастив усього тиждень тому. Він міг приїхати на кілька годин, відмикаючи двері власним ключем, коли нікого не було вдома. Будь-яке занедбання у будинку викликало у ньому шквал емоцій: малесенька тріщина на рукомийнику у ванній кімнаті або штукатурка, що відкололася. Він поводився так, неначе він здає цей будинок, а орендарі його псують.
Один із перших спогадів Реда ― йому тоді було два чи три роки — про те, як він хотів вилізти з батькового автомобіля, у той час як місіс Брілл перелякано стояла на задньому подвір’ї, накинувши на плечі кардиган.
— Коли ви зайдете, то нічого не почуєте, — тонким голосом кричала вона, — але не сумнівайтеся, воно точно там!
Виявилося, що «воно» — це білка на горищі, згадував Ред.
Удома Джуніор розповів цю історію дружині.
— Вона була такою наляканою, Неллі, уявляєш? — казав він. — Вона вважає, що кожна тварина може її з’їсти. А ще їй завжди тхне газом, і до того ж, вона завжди боїться, що їх обікрадуть. Пограбування! На вулиці Боутон!
Найбільше вбивало те, що місіс Брілл не любила цей будинок. Скаржилася, що він розташований далеко від центру і вона сумує за своєю старою квартирою, від якої було рукою подати до жіночого клубу. І хоча на проспекті Роланд був один жіночий клуб, це зовсім не те.
Погіршувало ситуацію ще й те, що містер Брілл часто був у поїздках через свій «підпільний бізнес» і залишав свою дружину саму разом із двома розбещеними синами. (Джуніор завжди називав синів Брілла розбещеними, але прикладів їхньої поганої поведінки ніколи не наводив). На той момент хлопці уже були підлітками і важили не менше від Джуніора, але при найменшому шурхотінні у підвалі місіс Брілл завжди телефонувала йому.
Ред наголошував, що Джуніору, певна річ, не платили за ці постійні візити. Вони сприймали їх за належне і зверталися до нього на ім’я, тоді як для нього вони були містер і місіс Брілл.
Місіс Брілл ставилася до нього, як до хлопця-садівника чи покоївки. Кожного Різдва вона під’їжджала до дому Джуніора на своєму авто з пакунком продуктів, одягнена у вишукане хутро. Вона ніколи не заходила всередину, хоча її запрошували багато разів.