Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
У будь-якому випадку, першою офіційно зафіксованою появою у Балтиморі Джуніора була робота у будівельного підрядника Клайда Л. Ворда. Ця інформація підтверджувалася листом, знайденим в особистих речах Джуніора після його смерті. Лист підтверджував, що Дж. Р. Вітшенк працював на містера Ворда із червня 1926 року до січня 1930-го, причому працював добре і мав гарну репутацію.
Мабуть, він був не просто хорошим робітником, оскільки у 1934 році у газеті Балтимора з’явилось оголошення про послуги будівельної фірми Вітшенка «Якість і чесність».
Бачить Бог, це був не найкращий час для початку власного бізнесу, проте справи Джуніора йшли вгору: спочатку він ремонтував старі будинки, згодом будував нові великі маєтки на околицях Ґілфорда, парку Роланд та Гоумленда. Із часом Джуніор придбав пікап Ford із намальованими ініціалами фірми «WCC» на обох дверцятах і з номером телефону згори, без уточнення повної назви фірми чи того, чим вона займається, наче кожен у місті знав цю компанію. У 1934 році у нього було восьмеро робітників, у 1935-му — уже двадцять.
А у 1936 році Джуніор закохався у будинок.
Ні, спершу, вочевидь, він закохався у свою дружину, тому що на той час він уже був одружений, його жінку звали Лінні Май Інман. Але він ніколи не розповідав багато про неї, тоді як про будинок на вулиці Боутон міг говорити годинами без упину.
Спочатку це був лише дизайнерський проект. Виробник текстилю у Балтиморі — містер Ернест Брілл — домовився зустрітися із Джуніором на земельній ділянці, де і показав йому попередній план будинку. Вітшенк подивився спочатку на ділянку (там було повно птахів і тюльпанів, а ще ріс білий кизил), а потім на креслення, де був зображений дощатий будинок із величезною терасою. У цю ж мить він зрозумів: «Це мій будинок!».
Звісно, уголос він цього не сказав. Уголос він лише мугикнув і промовив: «Добре, ясно».
— То що ви думаєте? — запитав містер Брілл.
— Непогано… — відповів Джуніор.
Це не був якийсь розкішний величезний будинок, як того можна було очікувати від такої людини, як Джуніор. Це був більше сімейний будинок. Такі будинки зображені на пазлах: простий, затишний, із державним прапором угорі та зі стійкою для приготування лимонаду на ґанку. Великі вікна, камін із декоративного каменю та віконечко над вхідними дверима. Але найбільше враження справляла велика тераса навколо дому.
— Мене наче блискавкою вразило, — розповідав потім Джуніор. — Тієї миті я знав, що цей будинок ― мій.
— Думаю, я зможу побудувати вам дім, — відповів він упевнено містеру Бріллу.
«Чому він не збудував ідентичний будинок собі?» — часто запитували діти. Скопіювати план та й усе. Ред не знав. Можливо, через місце розташування. Земельні ділянки на вулиці Боутон у ті часи вважалися першокласними, і вже до 1936 року більшість із них було викуплено. У ті часи, коли не існувало кондиціонерів, будинки у Балтиморі у період із травня по жовтень обтягували тентом, що закривав вікна майже до самої стелі, але на цій ділянці ріс кизил, тому подібне укриття цьому будинку було непотрібне. До того ж, будинок мав стояти на вершині пологого схилу, і звідти відкривався чудовий краєвид.
Тому Джуніор збудував дім своєї мрії для містера Брілла.
Будував так старанно, як ніколи у житті. Він ретельно працював над кожною дрібницею: від буфетної полички до ручки шафи. Сварив робітників, якщо ті халтурили, змушував перероблювати, якщо щось було зроблено не так або без смаку. Секретом успіху Джуніора був саме вишуканий смак, на що всі інші здебільшого не звертали уваги у своїй роботі. Звідки цей його хист, ніхто не знав. Він не визнавав претензійності типу двоярусних колон чи розкішних воріт для під’їзду лімузинів під будинок.
А коли містер Брілл спробував підняти питання щодо U-подібної під’їзної дороги до будинку, Джуніор страшенно обурився.
— Під’їзна дорога? — кричав він. — Якого дідька? Трясця, ви їздите не на конях, а на Крайслері! (Звичайно, так переказував ту історію Джуніор, на жаль, свідків її не було, тому він міг дещо перегнути палицю зі своєю красномовністю).