Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
— Зізнайтеся, любий Авеніре, ви вже чули, що ми займаємося всілякими чаклунськими штучками. Про нас ходять такі чутки, — солодким голоском проспівала вона.
— І люди мають для цього підстави, — зауважила Тетяна. Здавалося, її це тішить.
— Так, так, я чула, що Оксана має надзвичайний талант, — мовила Надія Борисівна.
А Руся лише лагідно посміхнулася Авеніру.
Оксана, заохочена загальною увагою, продовжувала:
— Мене завжди притягала містика. Ще малою я усвідомила, що маю надприродній талант. Я завжди була дуже чутливою. На відстані відчувала біду і попереджала своїх подруг. Одного разу моя шкільна подружка показала мені фотографію свого брата, який поїхав за кордон на заробітки. Глянувши на фото, я знепритомніла. А потім ми дізналися, що у цей день її брат загинув під час шторму на морі, — вона переможно подивилася на присутніх.
— Надзвичайно, — байдуже мовила Надія Борисівна.
— Які у вас дивовижні прикраси, — лагідно сказала Наталя Паняєва, чим вельми потішила Оксану.
— Так, — Оксана засяяла ще дужче. — Це ось — амулет із хребта змії. Бачите? Це була отруйна, дуже рідкісна змія ефа. Подивіться, — вона простягнула свій амулет до рук Авеніру.
Той, приховуючи відразу, взяв огидну річ.
— Ви не вірите в те, про що вона говорить? — нахилившись до нього, спитала Тетяна. — Але ви повинні знати, що не все можна пояснити забобонами, традиціями або релігійним фанатизмом. Існують сили та істини, які не підлягають поясненню. Вони завжди були і завжди будуть. Таємне знання буде завжди — яких би успіхів не досягла наука, вона не знайде всьому раціонального пояснення…
— А я і не сперечаюся, — відповів Авенір.
— Магія — це застосування на практиці таких методів, принцип дії яких до кінця невідомий. Розумієте? — Тетяна зверталася лише до Авеніра. — Мабуть, усім відомо, що практичні знання людства завжди йшли попереду теорії. Люди проводили складні хімічні реакції задовго до виникнення хімії як науки, вони інтуїтивно відчували і використовували властивості матерії у ті часи, коли навіть слова «фізика» не було…
Вона помітила, що решта товариства не дослухається до її слів, і запропонувала Дейкалу:
— Хочете, я покажу вам будинок?
Кивнувши на знак згоди, Авенір підвівся і рушив за нею.
Вони йшли вздовж великих вікон, хитромудра система освітлення м’яко вмикала світло перед ними і вимикала позаду. Дейкало по дорозі зазирав у прочинені двері кімнат, повз які вони проходили. Він встиг зауважити потужну модерну техніку, якою були обладнані приміщення. Це його дещо здивувало; він думав, що відьми, навпаки, дотримуються духу старовини, щоб справити належне враження на клієнтів. Що вони носять давнє вбрання і сидять у кімнатах, освітлених свічками. Хоча, якщо врахувати, що клієнтами саме цих відьом є сучасні багатії (адже Надія Борисівна казала про дорогі авто), то і прибутки, і антураж мають бути відповідними — надсучасними і коштовними. Це десь із тих правил, що успішний бізнесмен зобов’язаний їздити на дорогому автомобілі останньої моделі.
Дорогою Тетяна продовжувала свою лекцію:
— Ви, мабуть, знаєте, що представники будь-якої професії: гончарі, ковалі, мисливці — у давні часи мали свої магічні прикмети й обряди. Ці обряди були начебто частиною ремесла. Люди думали, що без допомоги духів не можна зробити жодного якісного предмета, вполювати звіра, не можна навіть народити здорову дитину. Вам нудно? — перебила вона саму себе.
— Чому ж, — ввічливо відповів Авенір. — Це дуже пізнавально.
Мабуть, Тетяна вловила у його голосі іронію, бо квапливо додала:
— Я просто хочу пояснити вам, що у первісному суспільстві всі знання і вміння людей були магією. Спілкування з духами було обов’язковим елементом професії.
Нарешті вони дійшли до бібліотеки. Це була простора кімната, заставлена стелажами з книжками. Посередині стояв круглий великий стіл, на ньому — потужний комп’ютер. Крім того, стіл був завалений стосами журналів і газет.
Авенір засміявся:
— Навіщо мати стільки книжок, якщо все можна знайти в Інтернеті?
Тетяна теж посміхнулася:
— Звичка все мати під рукою.
Вона підвела Дейкала до великої шафи у кутку і маленьким ключиком відчинила замок.
Авенір побачив там не дуже старі і не дуже рідкісні книжки з чорної магії, видання Карлоса Кастанеди багатьма мовами і Алістера Кроулі, творця ордена східних тамплієрів. Поруч стояли книжки М. Крега «Сучасна магія», Р. Каведиша «Чорна магія», «Енциклопедія окультизму», «Старша Едда», потім — «Молодша Едда», «Підручник з ворожби» С. Каннінгема, книга Р. Гримассі «Вікка. Традиції чаклунських вчень». Дейкало зрозумів, що у шафі господиня зберігає найцінніші свої книги, але вид цього багатства не справив на Авеніра належного враження. Він бачив і кращі бібліотеки.