Чорний романтик Сергій Жадан
- Автор: Дзюба Іван Михайлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0749-1
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чорний романтик Сергій Жадан». Краткое содержание книги:
Для широкого загалу.
І от я, простий совковий читач, пробую уявити собі, що в цей час десь у заглибинах чорних небес черговий сатана, втомлено відбуваючи свою зміну, слухає в одне вухо спазматичний монолог-рахунок до себе і саркастично думає: оце ти, 19-річний слобожанський чувак, темнота з темнот, один із мільйонів безвольних і безхарактерних невдах, гадаєш, що в мене тільки й клопоту, що тягати тебе по твоїх бардаках, ригалівках та інших ваших духовних практиках? Та знав би ти, неук, скільки в нашого сатанячого корпусу й присатанячих активістів проблем у цьому світі й у позасвітах! Один ваш Харків із двома очільниками — бурбонами-шерехофагами — чого вартий! А ваші нардеписька! А ваші нескінченні плачі й нарікання — на кого завгодно, тільки не на себе. То ганьбило когось ганьбить, то гетькало когось відгетькує. А особливо докучає ненькало — це той, що тільки задрімаєш, а він як заголосить на все небо: «Ой бідна ж наша ненька Україна!» І так пронизливо, по кілька разів на добу, регулярно. Самого Господа Бога його голос дуже дратує, — бо це ж, виходить, він і Вседержителя звинувачує в недбальстві… Та якби ж тільки того клопоту, що з вами! А воно світ он який великий. І скрізь президенти й міністри, банкіри й олігархи, зірки й чемпіони. А праві й ліві, а Берлусконі, а Кім Чен Ин! А Великий Мочило з Кремля, який контролює навіть сортири! А президентські вибори у Штатах! А трансцендентні медитації і рух Магаріші! А брюссельська бюрократія, а єврооптимісти і євроскептики! А глобалізація, а екологія, землетруси й пожежі, а повені й танення криги на обох полюсах! А глобальне потепління, а глобальне похолодання! А морока з Євробаченням і Європейською мовною спілкою, а ще з тим придурком, що вискочив показати свій задок на світові екрани! А… А… Думаєш, усе це без нас обходиться, скільки всього завізувати треба! А подивись навколо себе: що ви витворяєте одне з одним і самі з собою! Та ви геть забули, що ЧЕЛОВЕК — ЭТО ЗВУЧИТ ГОРДО! Це ж вам було сказано! Не комусь! Та ЛУЧШИЕ УМЫ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА он скільки десятиліть виховували вас і шліфували ваші душі… — і що? Бачиш? Нашому сатанячому кодлу такого й не снилося! Ми вже давно злиняли перед вами. Не морочте нам голову (подумки черговий сатана висловився сильніше, по-жаданівському) своїми скаргами і претензіями, не перекидайте на нас своє (тут уже пішло на три крапки)…
…Водночас — знов-таки припускаю — у глибинах блакитних небес чує самовпевнену і хвалькувату розпачливість харківського чувачиська і сивобородий Господь Бог. Та й думає собі із властивою йому примирливістю й усерозумінням: ось послухаю тебе через 10–20 років, коли трохи підростеш, порозумнішаєш, обітрешся в житті, так-сяк виживеш, подякуєш Мені — й сам собі подивуєшся…
Як бачимо, ця колізія (слідами Епілогу № 4) прямо протилежна тому, що ми чули від поета Сергія Жадана раніше — про всеприсутність Христового начала, Христового імпульсу в житті людини й світу. А його молодий земляк тільки й знає що Сатану… Нема щоб звернутися до потрібної інстанції…
Але — не сприймаймо все це беззастережно. То говорив поет Сергій Жадан, а тут ми чули оповідача роману, який може бути віддистанційований від автора. Оповідач — навіть якщо він від Сергія Жадана чи сам Сергій Жадан як оповідач — не накидає нам своїх щедро мінливих думок про запаморочливо мінливе життя, а тим більше думок своїх персонажів і всього навколишнього люду. Він — вільна людина і пише що хоче і як хоче. І дає іншим і висловитися, і викричатися. Можете вірити, можете ні. Можете реагувати, можете ні. Бо ж і ви вільні люди. От і все.
Аутсайдери як сіль землі?
Поетика епатажності й спецефекти
Епатаж є одним із подразників та імпульсів суспільних і культурних рухів, він більшою чи меншою мірою присутній у творчій практиці або й особистій поведінці багатьох видатних і не дуже видатних діячів мистецтва й літератури. В актах епатажу можуть поєднуватися як принципове неприйняття суспільних норм, що є або здаються хибними й фальшивими, так і потяг до популярності, жага самоствердження будь-якою ціною, жага красивої гри й дражливих ефектів. Жовта кофта футуристів, «Пощёчина общественному вкусу», «Гвоздь в моём сапоге кошмарней, чем „Фауст“ Гете» (В. Маяковський), нахваляння М. Семенка спалити «Кобзар» — це приклади найпростішого і, можна сказати, дріб'язкового епатажу, спрямованого на «повалення» авторитетів («Сбросить Пушкина с парохода современности» тощо) і суб'єктивну ревізію естетичних смаків. Водночас у мистецтві й літературі всієї Європи кінця XIX — початку XX століття епатажного (хоч і не крикливого) характеру набирало гостре заперечення норм і смаків буржуазного суспільства як соціально і духовно вичерпаного. Епатаж часто був симптомом хвороби або покликом до оздоровлення.