Терези
- Автор: Хома Анна
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171261617
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Терези». Краткое содержание книги:
Студент п’ятого курсу медуніверситету Максим приходить працевлаштовуватися на фармацевтичну фірму «Конвалія» і дізнається, що вранці на складі знайшли повішеним керівника зміни Олексія, його колишнього найкращого друга. Максим не вірить у самогубство Олексія й починає власне розслідування, не підозрюючи, до яких моторошних відкриттів воно приведе.
Яка таємниця пов’язує цих людей? Чому Максим панічно боїться лісу і від кого тікає у снах Олеся
Олександр жбурнув глюкометр об стіну свого дому. Стіні нічого не сталося, а апарат японської фірми «Ей енд Ді» розлетівся на цурки. Не перший і не останній…
Він хряснув дверима і вийшов на територію фірми. На полювання. Тому, хто потрапить зараз йому під руку, буде ой як непереливки!
6
Максим вийшов із кабінету юриста з дивним відчуттям. Наче ось-ось щось намацав, але так і не зрозумів, що саме…
Головний юрист фірми «Конвалія» дивився крізь скельця окулярів, а здавалося – крізь нього, і був у тому самому одязі, що й учора: тонкий коричневий светр, блакитна сорочка і коричневий галстук.
Вдома не ночував, чи що?
Анжела зробила ксерокопії його документів і дала головному на підпис.
– Олексій Лускувець давно мені радив вашу фірму, і я подумав, що треба погодитися.
Юрист поправив окуляри, ставлячи підпис на паперах.
– Олексій був хорошим працівником.
– Та не слухайте ви його! Щоб Олексій та й радив такого, як він? Не повірю!
Анжела фиркнула і сіла за сусідній стіл. Максимові сісти ніхто не пропонував.
– Ну чому ж, – знову поправив окуляри Костянтин Богданович. Кругле, як повний місяць, обличчя, залисини. Срібна каблучка на мізинці говорила, що він хотів хизуватися ще чимось, окрім окулярів і залисин. Головний юрист продовжив далі своїм незворушним тоном: – Я знаю, що Олексій був у шефа в п’ятницю і справді дав хороші рекомендації щодо Максима Гнатишина. Без рекомендацій сюди важко потрапити, ви ж знаєте, Анжело…
Анжела насупилась і зарилася в папери.
– Перепишете заяву вчорашнім числом і дасте шефу на підпис. Ласкаво просимо на фірму, – віддаючи йому диплом і паспорт, безбарвно мовив юрист.
– Стривайте, Лешек справді порадив шефові мене взяти? Чому Олександр Вадимович мені цього не сказав?
– Юначе, Олександр Вадимович говорить тільки те, що вважає за потрібне.
– Але це було перед його смертю! Може, в цих словах є якесь пояснення!
– Прошу вас так не хвилюватися, ми всі зворушені його смертю і…
– Ніхто тут не зворушений його смертю! Усі роблять вигляд, що це так, дрібниця, а головне – це замовлення, цікаво-що-робить-його-дівчина-зараз і хіба ви не знаєте, що він сам винен, бо був занадто добрий до всіх!
Максим відчув, що йому бракне повітря. Анжела і юрист дивилися на нього, не відволікаючись більше на свої папери.
Нарешті Костянтин Богданович Дудай зняв окуляри і потер перенісся, на якому відбився слід від дужки.
– Не мені вам розказувати, юначе, що це стадія шоку. Фірма шокована. І кожен переживає цей шок по-своєму.
Анжела розтулила рота, закрила його, а тоді здивовано прошепотіла:
– У Олексія була дівчина? Тут?
– Так кажуть…
Їй на очі навернулися сльози, і вона вибігла з кабінету. Юрист знову надів окуляри і поринув у свою кореспонденцію.
Максим потупцяв ще хвилю, а тоді пішов до кабінету шефа.
Незвичне відчуття, що він натрапив на щось важливе й одразу його загубив, пішло слідом за ним.
– Шеф у себе? – спитав він секретарку, намагаючись намацати втрачений слід, але за спиною прозвучав тихий, ледь чутний голос:
– Для тебе він – Олександр Вадимович.
І шеф власною персоною, тихо, наче мисливець, увійшов до свого кабінету. Секретарка чомусь зблідла.
– Довго я на тебе чекатиму? – почулося з глибини кабінету.
Максим увійшов слідом. Масивні двері захряснулися за ним.
– А тепер сідай і говори. – Шеф сів у своє крісло, погойдуючись в ньому із боку в бік. – Що ви замислили разом із Лускувцем? Чому він так настирливо радив взяти тебе на роботу? Які схеми ви розробляли? Хтось працює з того боку паркану, і я досі не можу схопити злодюжку, який краде медикаменти з мого складу. Нема Лускувця, і ти влаштувався сюди, щоб знайти йому заміну? Якщо крадіжки припиняться, я знатиму, хто винен. Тому тобі краще розповісти мені зараз, поки я хочу слухати. Бо потім благатимеш, щоб тобі дали слово…
Усе це він говорив тихим, заколисливим тоном. Після великої порції солянки в забігайлівці при трасі Максим відчув, як розслабляється і потрапляє в тенета цього голосу, як прагне довіритися йому і розповісти все-все, не криючись…
Фірма в шоці, Максе…
Максим здригнувся. Голос Лешека прозвучав так виразно, наче той власною персоною сидів на краєчку цього величезного столу і усміхався. Він часто усміхався, насолоджуючись життям, а не його замінниками…
Може, й справді ніхто від тебе, Лешеку, такого не чекав? А отже, ті, хто винен у твоїй смерті, теж такого не чекали. А це означає…
Максим різкими рухами потер очі. Трохи розвиднилося. Трохи.
– Я ще не всіх опитав. Увечері ви отримаєте звіт. А тепер… підпишіть, будь ласка, заяву, бо інакше, кажуть, що не приймуть мене до вас на роботу…