Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

Зійшовши на борт корабля, кожен з них, уся тисяча, здобули. Прощавай снобістська-і-старанно-невимушена зверхність колишньої крутизни.

Учасники були новими задротами, гібридом уїльямсбурзького[11] гіпстера, егоцентричного автосексуала, який обчитався Тіма Ферріса, і, звісно, його (автосексуала) попередника — метросексуала. Під час лекцій підприємці товклися у проходах, перестрибуючи з місця на місце, привантажуючи своїм «пітчем для ліфту» будь-кого, хто сидів сам. «Звідки ти?» — запитували вони, тільки щоби перейти до опису та історії про заснування своєї компанії. Вони увінчували міні-зустріч поцілунком прикрас із Bluetooth, який тримали напоготові перед прикрасою співрозмовника. Потім вони поверталися до своїх нових друзів у мережі The Collective, цій суміші фейсбука і match.com для учасників круїзу.

Промову Пітера Тіля чекали найбільше, і Фрідмен обрав місце у першому ряду і, усміхаючись, усівся по-турецькому у своїх пурпурових шортах, білій майці та піратському капелюсі.

Упродовж круїзу Фрідмен просунувся у підготовці їхнього з Тілем плану: посадити стипендіатів в автобус і провезти через країну. Навмисно наслідуючи приклад автобусної подорожі Кена Кізі і його банди «Веселих бешкетників» з околиць Пало-Альто до Нью-Йорка у 1964 році, Тіль і його партнери планували автобусний тур у протилежному напрямку. Кізі переконував молодь Америки, що потрібно «зійти з мертвої точки» (приблизно так Тімоті Лірі пізніше закликатиме молодих людей «включатися, налаштуватися і відпасти») і знайти себе у дивокраї ЛСД, псилоцибіна, гашишу і трави, щоби «прочинити двері сприйняття» (перефразовуючи Олдоса Гакслі). Ідея Тіля полягала в тому, що автобусна подорож змусить американську молодь «випасти» і відпасти від коматозної американської системи освіти і порозумнішати, включити свою винахідливість, налаштуватися на мільярди доларів до 30 (в ідеалі — до 20) і відновити статус Америки як світового центру інновацій.