Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

У літаку із Сан-Франциско, коли О’Нілл, Тіль і Люк Носек обговорювали потребу в інноваціях, їхньою першою думкою було сформувати групу 25-річних молодих людей, які пропонували б їм ідеї для подальшого інвестування. Проте згодом вони усвідомили, що у віці 25 років більшість людей обтяжені боргами за навчання, або вже стали заручниками визначеного кар’єрного шляху. Крім того, вони подумали, що талановиті люди в цьому місці вже самі мають соціальну мережу з доступом до інвесторів.

«Однак світова економіка потребує людей на відповідному етапі життя, з мінімальними фінансовими можливостями підтримати свої ініціативи, — пояснив О’Нілл. — Тому ми придумали стипендіальну програму для людей до двадцяти років, яку назвали “20 Under 20” — це хороша і зручна цифра». Фундація покликана допомогати їм у пошуках кадрів та інвесторів, а також давати поради щодо бізнес-планів. «Настав час для щирого зізнання, — сказав він. — Ми вже взяли зобов’язання перед вами. Ми не будемо акціонерами у ваших проектах, але маємо зацікавлення в їхньому успіху». Насамкінець він пояснив: «Ви знаєте, що маєте призупинити, а не покинути навчання, — заспокоював він їх. — Через два роки ви знову можете повернутися в університети». Насамкінець він згадав ще одну можливість: «Чимало людей заснували компанії та покинули навчання, і більше не хотіли до нього повертатися. І це працює».

О’Нілл також запропонував їм стажуватися в існуючій компанії або вчитися працювати в лабораторії чи в офісі у Затоці. Хоча Тіль і Founders Fund не матимуть частки в компаніях стипендіатів, О’Нілл не приховував ідеї, що вони можуть найматися на роботу в компанії Тіля. Або вони зможуть працювати зі своїми наставниками. Проте він заохочував їх усіх поїхати до Пало-Альто, де більшу частину часу живуть Тіль і решта засновників.

Деякі фіналісти хотіли вступити до коледжу лише на осінній семестр, щоб мати змогу повернутися туди за бажання згодом. Фіналіст Марбак відвідуватиме Університет Уейк-Форест тестувати свій освітній стартап, що забезпечить студентам онлайн-курси, а віртуальним викладачам — реальних викладачів і студентів, хоча його співзасновники мали почати одразу. Він би теж так хотів. Самі готові покинути навчання наприкінці року, вони вважали Марбака ненадійним і боялися, що відійшовши один раз, йому потім важко буде включитися й бути з усіма на одній хвилі.

Марбакова родина щойно прилетіла з Північної Кароліни, де ще вчора вони відвідували Уейк-Форест. Витративши 600 доларів на одну людину лише за переліт, його батько, здається, відчув полегшення, що не доведеться платити більше, ніж за семестр.

«Люди витрачають двісті тисяч доларів на коледж. Потім, після випуску в травні або червні, всі повертаються до своїх батьків, — каже Джон Марбак. — Порожні гнізда чекають своїх пташенят із мандрів».

Приблизно половина родин були іммігрантами. Тайли, що походили з Індії, були вдягнені строго: вона — у консервативну сукню стриманих кольорів, а він — у темного кольору костюм. Вони переїхали до Америки заради освітніх перспектив. Тану вступила на магістерську програму з архітектури в Університеті Вашинґтона, а Правін здобув докторський ступінь з фармакології. Проте з роками вона розчарувалася в американській системі виховання та освіти.