Книга вигаданих істот
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-297-0
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга вигаданих істот». Краткое содержание книги:
Остаточна редакція «Тисячі й однієї ночі», за Бертоном, датована XIII століттям; у XIII столітті народився й помер космограф аль-Казвіні, який у своєму трактаті «Чуда створеного та дивовижі існуючого» написав таке: «Морський Кінь такий самий, як і земний, тільки грива та хвіст у нього довші, шкіра більш лискуча, копита роздвоєні, як у бика гаура, а на зріст він нижчий за звичайного коня і трохи вищий за віслюка». Аль-Казвіні зазначив, що від спаровування морської та земної тварин народжуються напрочуд гарні лошата і згадав темне лоша «з білими, мов срібні цяточки, плямами».
Мандрівник XVIII століття Ван Тай-хай у «Miscelanea china»[31] пише:
«Морський Кінь зазвичай виходить на берег у пошуках самиці; іноді його ловлять. Шкіра в нього чорна й лискуча, довгий хвіст тягнеться по землі; суходолом він рухається, як звичайні коні; він дуже сумирний і може подолати за день сотні миль. Його не слід купати в річці, бо, забачивши воду, він віднаходить свою первісну вдачу та пливе геть».
Етнологи шукали витоки цієї ісламської фантазії у фантазії греко-латинській — про вітер, який запліднює кобилиць. У третій книзі «Георгік» Вергілій виклав це повір’я у віршованій формі. Ще точнішим є виклад Плінія (VIII, 67):
«Усім відомо, що в Лузітанії{128}, в околицях Олісіпо (Лісабона) та на берегах Тахо кобилиці повертаються в бік західного вітру, який їх запліднює; зачаті в такий спосіб лошата напрочуд прудкі, але помирають, не проживши й трьох років».
Історик Юстин{129} висловив думку, що джерелом цієї легенди стала гіпербола «сини вітру», якою означають дуже прудких коней.
Кракен
Кракен — скандинавський різновид саратана та морського дракона чи то морської змії з арабської міфології.
Данець Ерік Понтоппідан{130}, єпископ Бергенський, надрукував 1752 року «Природничу історію Норвегії» — твір, знаменитий своєю щирістю та легковірністю; на його сторінках можна прочитати, що довжина Кракена сягає півтори милі, а своїми щупальцями він може обхопити найбільший корабель. Його спина витикається з води, наче острів; Ерік Понтоппідан формулює таке правило: «Плавучі острови — це завжди Кракени». Він пише також, що Кракен зазвичай каламутить морські води, виділяючи якусь рідину; цей висновок спричинився до припущення, нібито Кракен — гігантський восьминіг.
Серед ранніх творів Теннісона{131} один присвячений Кракену. Там сказано дослівно таке.
«Під громами, що гуркочуть на поверхні, в безодні моря Кракен спить непробудним сном без сновидінь. Бліді відбитки коливаються навколо його темного тіла; величезні губки, що росли тисячоліттями, надимаються над ним, і в тьмяному глибинному світлі незліченні величезні восьминоги з потаємних лігвищ і фантастичних гротів розтинають щупальцями зелену недвижність. Він лежить тут багато століть і лежатиме, обсаджений численною морською червою, аж поки вогонь Страшного суду розпалить безодню. І тоді, один-єдиний раз поставши перед очима людей і ангелів, він з ревом вирине та помре на суходолі».
Крокоти й Левкрокоти
Ктесій, лікар Артаксеркса II Мнемона, звернувся до перських джерел, щоб створити опис Індії — твір, неоціненний для розуміння того, як перси доби Артаксеркса II Мнемона уявляли Індію. Тридцять друга глава цього збірника містить повідомлення про вовка-собаку; Пліній (VIII, 30) назвав цю гіпотетичну тварину Крокотою і заявив, що «не існує того, чого вона не могла б роздерти зубами й умить перетравити».
Краще за Крокоту окреслена Левкрокота, у якій деякі коментатори бачили риси антилопи гну, інші — гієни, а ще дехто вбачав покруча цих двох тварин. Вона напрочуд прудка та завбільшки з дикого віслюка. Має оленячі ноги, лев’ячі шию, хвіст і груди, борсучу голову, роздвоєні копита, пащеку до самісіньких вух та суцільну кістку замість зубів. Живе ця тварина в Ефіопії (звідки походять і дикі бики з рухливими рогами), а ще відомо, що вона милозвучно наслідує людські голоси.
Куджата
В ісламській міфології Куджата — гігантський бик з чотирма тисячами очей, чотирма тисячами вух, чотирма тисячами носів, чотирма тисячами ротів, чотирма тисячами язиків і чотирма тисячами ніг. Щоб дістатися від одного його ока до іншого чи від вуха до вуха, потрібно п’ятсот років. Куджата стоїть на рибі Багамуті; на хребті ж у самого бика височіє рубінова скеля, на ній стоїть ангел, а на ангелові — наша земля.
31
Букв. з лат. — «Китайські розмаїтості» (прим. перекладача).