Книга вигаданих істот
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-297-0
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга вигаданих істот». Краткое содержание книги:
«Катоблепас, чорний буйвол з опущеною до землі кабанячою головою, яку з тулубом єднає тонка довга квола шия, схожа на випорожнену кишку. Він сидить у твані, а його ноги заховані під надмірною жорсткою гривою, що затуляє і морду.
— Товстий, сумний, похмурий, я весь час байдикую і лише відчуваю черевом теплу твань. Моя голова така важка, що я не в змозі її підвести. Я повільно кручу нею навколо себе та, трохи випнувши щелепи, скубу язиком отруйну траву, вологу від мого дихання. Колись я заковтнув власні ноги, сам того не помітивши.
Ніхто, Антонію, не бачив моїх очей, а певніше, ті, хто їх бачили, померли. Варто мені підвести повіки — багряні й набряклі — і ти тієї ж миті загинеш».
Кентавр
Кентавр — найбільш гармонійна істота фантастичної зоології. «Двоїстим» зветься він у «Метаморфозах» Овідія, однак варто пам’ятати про його гетерогенну природу та про те, що в Платановому світі форм архетип Кентавра існує поряд з архетипом коня чи людини. Відкриття цього архетипу потребувало століть; на первісних і стародавніх зображеннях бачимо голого чоловіка з незграбно припасованим кінським крупом. На західному фронтоні храму Зевса в Олімпії Кентаври мають уже кінські ноги; а там, де мусить випинатися шия тварини, починається людський торс.
Кентаврів спородили Іксіон, цар Фессалії{124}, та хмара, яку Зевс уподібнив до богині Гери; за іншою легендою, вони — діти Аполлона. (Існувала думка, нібито слово «кентавр» походить від слова «гандхарва»; у ведичній міфології Гандхарви — напівбоги, які правують кіньми Сонця). Оскільки за Гомерової доби греки ще не вміли їздити верхи, існує припущення, що найперший побачений кочовик здався їм злитим докупи з конем; так само воїни Пісарро чи Ернана Кортеса були Кентаврами для індіанців.
«Один з тих вершників упав з коня; а що індіанці побачили, як тварина, котру вони вважали цілістю, розділилася надвоє, їх охопив несамовитий страх, і вони побігли назад, до своїх, лементуючи від подиву та жаху, бо таке не могло статися без участі таємничих сил; якби не це, вони перебили б усіх християн», — мовиться в одному тексті, який наводить Прескотт{125}.
Проте, на відміну від індіанців, греки знали коней; можна припустити, що Кентавр був свідомо створеним образом, а не помилкою неуків.
Найпоширеніший міф про Кентаврів — той, де йдеться про війну з лапітами, які запросили їх на весілля. Гості доти не знали вина; посеред бенкету один сп’янілий Кентавр образив наречену та розпочав, перевертаючи столи, знамениту Кентавромахію, яку Фідій{126} або хтось із його учнів відтворив у Парфеноні, Овідій оспівав у дванадцятій книзі «Метаморфоз» і яка надихнула Рубенса. Кентаврам, переможеним лапітами, довелося тікати з Фессалії. В іншій битві Геракл нищив їхнє плем’я стрілами.
Кентавр є символом брутальності та люті, проте «Хірон, найсправедливіший серед Кентаврів» («Іліада», XI, 832) був вихователем Ахіллеса й Ескулапа, навчав їх музики, мисливства, військової справи та навіть медицини і хірургії. Недарма Хірон згадується у дванадцятій пісні «Пекла», яку всі одностайно звуть «Піснею Кентаврів». Уваги варті й проникливі спостереження Момільяно{127}, викладені в його виданні 1945 року.
Пліній стверджує, буцімто бачив збереженого в меду Гіпокентавра, якого імператорові прислали з Єгипту.
У «Вечері сімох мудреців» Плутарх з гумором переповідає, як один з пастухів коринфського деспота Періандра приніс тому в шкіряній сумці новонароджене дитинча кобилиці, що мало людське лице, шию та руки, а тим часом інші частини його тіла були кінськими. Маля плакало, мов дитина, й усі гадали, що це якесь лихе провіщення. Мудрець Талес глянув на нього, розсміявся та мовив Періандрові, що не схвалює поведінки його пастухів.
У п’ятій книзі своєї поеми «De rerum natura»[30] Лукрецій доводить неможливість існування Кентавра, оскільки кінський рід досягає зрілості раніше, ніж людський, тож у три роки Кентавр був би дорослим конем і маленькою дитиною. Такий кінь помер би на п’ятдесят років раніше за людину.
Кінь Морський
На відміну від інших фантастичних істот, Морський Кінь не скомбінований з різнорідних елементів; це просто дикий кінь, який живе в морі та виходить на суходіл тільки тоді, коли безмісячними ночами вітерець доносить до нього запах кобилиць. На одному з безвісних островів — можливо, це Борнео — пастухи триножать на березі царських кобилиць, а самі ховаються в гротах; Сіндбад бачив жеребця, який виходив з моря, бачив, як той кинувся на кобилицю, та почув іржання.
30
«Про природу речей» (лат.) (прим. перекладача).