Повернення короля [с иллюстрациями]

Бо співав Араґорн ту частину «Балади про Лутієн», у якій розповідається про зустріч Лутієн і Берена в лісі Нельдорет. І – о диво! – ось Лутієн ішла перед його очима в Рівендолі, вбрана у срібно-блакитний плащ, прекрасна, мов сутінки в Ельфійському Домі: волосся її розкуйовдив раптовий вітер, а чоло прикрашали коштовності, які сяяли, неначе зорі.

Якусь мить Араґорн мовчки придивлявся до неї, а потому, злякавшись, що вона промине його й він уже ніколи її не побачить, окликнув діву, гукнувши: «Тінувіель! Тінувіель!» – як і Берен колись у Прадавні Часи.

Тоді вона обернулася, й усміхнулась, і сказала:

– Хто ти? І чому кличеш мене цим ім’ям?

І він відповів:

– Бо я вважаю, що ти справді Лутієн Тінувіель, про яку я співав. Але якщо ти не вона, то дуже на неї подібна.

– Так багато хто каже, – поважно відповіла діва. – Проте це її ім’я, а не моє. Утім, можливо, судьба моя та її судьба не такі вже й різні. Але хто ж ти?

– Естелем називали мене, – відказав він, – але насправді я Араґорн, Араторнів син, Ісільдурів Спадкоємець, Володар Дунедайнів, – і, кажучи це, юнак відчув, що високий його рід, належністю до якого так пишалося його серце, мало важив і не означав нічого порівняно з її гідністю і привабою.

Та діва всміхнулася весело і сказала:

– Тоді ми доводимось одне одному далекою родиною. Адже я Арвен, Ельрондова донька, а ще мене називають Ундоміель.

– Нерідко буває так, – мовив Араґорн, – що в часи небезпек люди ховають найбільші скарби. І все-таки Ельронд і твої брати здивували мене, бо, хоч я і жив у цім домі з дитинства, про тебе не чув ані слова. Як же це так, що раніше ми не зустрічались? Адже батько не тримав тебе замкненою в королівській скарбниці?

– Ні, – відказала вона і звела погляд на Гори, що височіли на сході. – Тривалий час я мешкала у краю материного роду, в далекому Лотлорієні, й лише нещодавно повернулася, щоби знову навідати батька. Уже багато літ не гуляла я Імладрісом.

Тоді Араґорн здивувався, бо вона здалася йому лише трохи старшою за нього, а він прожив у Середзем’ї не дуже багато років. Але Арвен зазирнула в його очі й сказала:

– Не дивуйся! Адже Ельрондових дітей наділено життям ельдарів.

Араґорн був приголомшений: він-бо угледів у її очах ельфійське світло та правічну мудрість і відтоді покохав Арвен Ундоміель, доньку Ельронда.