Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Мок кинув оком ліворуч, побачив, що німецький та італійський човни знову піднімали швидкість, і знав, що якимось чином хлопці мусили ще більше пришвидшитись, викластись ще більше, ніж вони викладались, хоча він також знав, що вони вже й так віддавали всі сили, що мали. Він міг бачити це на їхніх обличчях — на спотвореному гримасою обличчі Джо та в широко відкритих, здивованих очах Дона Х’юма — очах, які, здавалося, дивилися повз нього в якусь бездонну порожнечу. Він схопив дерев’яні калаталки на тросах румпеля і почав гамселити ними по евкаліптових сигнальних дошках, прикріплених до кожного боку човна. Навіть якщо хлопці не могли почути його, можливо, вони зможуть відчути вібрації.
Вони відчули. І відразу ж зрозуміли, для чого призначався цей сигнал, що їм потрібно зробити неможливе — підняти частоту гребків ще вище. Десь глибоко всередині кожен із них ухопився за рештки волі і сили, якими, самі не відаючи того, вони володіли. Їхні серця зараз билися в ритмі майже 200 ударів на хвилину. Вони були абсолютно за межею виснаження, за межею того, що їхні тіла були в змозі витримати. Найменший промах будь-кого з них означатиме зловити краба і катастрофу. У сірому мороці під трибунами, заповненими волаючими людьми, їхні білі лопаті миготіли, занурюючись у воду і виринаючи з неї.
Тепер перегони йшли ніздря в ніздрю. На балконі Ел Ульбріксон навпіл розкусив свою сигарету в роті, виплюнув її, став на стілець і почав ричати на Мока: «Давай! Давай! Давай!» Звідкись голос істерично заверещав по гучномовцю: «Італія! Німеччина! Італія! Ого... Америка! Італія!» Три човни рвалися до фінішу, поперемінно випереджаючи один одного. Мок стукав по евкаліпту так сильно і швидко, як лише міг, звуки «клац-клац» по дошці вистрілювали на кормі човна майже як кулемет. Х’юм піднімав ритм вище й вище, поки хлопці не дійшли до 44 гребків. Вони ніколи не веслували з такою високою частотою ходу, навіть ніколи не уявляли, що це можливо. Вони трохи вийшли вперед, але італійці почали зрівнюватися з ними знову. Німці були справа поряд з італійцями. «Дойч-ланд! Дойч-ланд! Дойч-ланд!» — гриміло у вухах хлопців. Боббі Мок сидів верхи на кормі, зігнувшись уперед, стукаючи по дереву і репетуючи слова, які ніхто не міг почути. Хлопці виконали останній могутній удар веслами і виштовхнули човен на фінішну лінію. За проміжок часу в єдину секунду німецький, італійський і американський човни всі перетнули фініш.
Гітлер на балконі підняв стиснутий кулак до плеча. Геббельс підстрибував догори. Герман Герінг знову ляснув себе по коліну з маніакальною посмішкою на обличчі.
В американському човні Дон Х’юм схилив голову, наче в молитві. У німецькому човні Герд Фьольс звалився назад на коліна весляра на місці номера 7, Герберта Шмідта, який тріумфально підняв кулак над головою. В італійському човні хтось нахилився вперед, і його вирвало за борт. Натовп продовжував волати: «Дойч-ланд! Дойч-ланд! Дойч-ланд!»
Ніхто не знав, хто виграв.
Американський човен дрейфував по озеру, за межами трибун, у тихіший світ. Хлопці схилялися над веслами, задихаючись, їхні обличчя усе ще були перекошені від болю. Коротун Хант збагнув, що не може навернути очі на маршрут перегонів. Хтось прошепотів: «Хто виграв?» Роджер Морріс прохрипів: «Ну... Ми... Я думаю».
Нарешті гучномовці ожили, тріскуче оприлюднивши офіційні результати. Ніс американського човна торкнувся фінішної лінії із часом 6 хвилин 25.4 секунди, на шість десятих секунди випередивши італійський човен, а той рівно на секунду прийшов попереду німецького човна. Скандування натовпу зненацька зникло, наче закрутили кран.
На балконі «Хаус Веста» Гітлер повернувся й мовчки попростував назад у будівлю. Геббельс, Герінг і решта нацистських чиновників заметушились за ним. Хлопцям у американському човні знадобився певний час, щоб зрозуміти оголошення німецькою. Але коли вони збагнули його зміст, гримаси болю перетворилися раптом на широкі білі усмішки — усмішки, що десятиліття по тому сяятимуть на кадрах старої кінохроніки, освітлюючи найвеличніший момент їхніх життів.
У Сіетлі зведені брати і сестри Джо верещали й репетували, вітали та перекидали один одного шкереберть по всьому будинку, кидаючи подушки з диванів і ліжок у повітря. Гаррі стояв посередині цього хаосу, аплодуючи. Джойс сиділа в кріслі й, не соромлячись, захоплено плакала. Зрештою, зі сльозами, котрі ще потоком лились по її щоках, вона піднялась, щоб вимкнути радіо. Дівчина обережно поклала свій чотирилисник конюшини в книжку, обняла свого майбутнього свекра, що стане ним уперше в житті, і заходилась робити сендвічі.