Конан, варвар із Кімерії

Вони почали спускатися з каміння. Бальту весь час здавалося, що його спина — мішень для стріл, які можуть вилетіти будь-якої миті із засідки. Та Конан був певен, що ворогів поблизу немає, — і мав рацію.

— Зараз ми на багато миль на південь від села. Підемо просто до річки.

І з поспішністю, яка видалася Бальту зайвою, вони рушили на схід. Ліс неначе вимер, Конан вважав, що всі пікти зібралися в районі Гвавели, якщо ще не форсували річку. Утім, вони навряд чи зробили б це вдень. Хтось із слідопитів напевно їх помітив би і зчинив тривогу. Вони переправляться вище і нижче від форту, там, де варта їх не побачить. Потім інші сядуть у човни і попрямують туди, де частокіл спускається у воду. І нападуть на форт з усіх боків. Вони й раніше безуспішно намагалися це зробити, але тепер у них достатньо людей для штурму.

Вони йшли не зупиняючись, хоча Бальт з тугою поглядав на білок, що снували між гілок, — їх так легко було дістати кидком сокири! Він зітхнув і тугіше затягнув пояс. Тиша й морок, що панували в хащах, почали його пригнічувати. Він повертався подумки на сонячні луги Таурану, до батьківської домівки з гостроверхим дахом, до вгодованих корів між соковитих трав, до своїх добрих друзів — жилавих орачів і загорілих пастухів.

У товаристві варвара він відчував себе самотнім. Конан був у лісі настільки своїм, наскільки він сам чужим. Кімерієць міг роками жити у великих містах і бути запанібрата з їхніми володарями, якогось дня могла здійснитися його божевільна мрія стати королем цивілізованої країни — такі речі траплялися. Проте він не перестав би бути варваром. Йому були знайомі лише найпростіші закони життя. Вовк залишиться вовком, якщо навіть випадок занесе його в зграю ланцюгових псів.

Тіні подовжилися, коли вони вийшли на берег річки й обдивилися із-за кущів. Річка проглядалася приблизно на милю в обидва боки. Берег був безлюдний.

— Тут знову доведеться ризикнути. Перепливемо річку. Чи то вони переправилися, чи то ні. Можливо, їх повно на тому березі. Та ми мусимо ризикнути.

Задзвеніла тятива, і Конан пригнувся. Щось подібне до сонячного зайчика промайнуло між гілками — це була стріла.

Конан тигрячим стрибком подолав кущі. Бальт побачив тільки блиск сталі і почув глухий вигук. Потім рушив услід за кімерійцем.

Пікт з розбитою головою лежав на землі й дряпав пальцями траву. Шестеро інших кружляли навколо Конана. Луки вони відкинули за непотрібністю. Розмальовки на їхніх лицях і тілах були незнайомі аквилонцю.

Один з них метнув сокиру в юнака, який підбігав з ножем у руці. Бальт ухилився і перехопив руку ворога з кинджалом. Обидва впали й покотилися по землі. Пікт був сильний, як дикий звір.

Бальт напружував усі сили, щоб не випустити руки дикуна і скористатися своєю сокирою, але всі спроби закінчалися невдачею. Пікт відчайдушно виривав руку, не відпускаючи сокири Бальта і б’ючи його коліном у пах. Несподівано він спробував перекласти кинджал з однієї руки в іншу, сперся на коліно, і Бальт, скориставшись цим, молодецьким ударом сокири розкроїв йому лоб.