Конан, варвар із Кімерії

Конан розреготався. Він вів Бальта вузькою стежкою з такою швидкістю й упевненістю, немов це був проїжджий тракт. Бальт шкандибав за ним.

— Тепер вони кинуться в погоню: Зогар побачив, що тебе немає. Він знає також, що і моєї голови не вистачає в загальній купі. Собака! Якби у мене був другий спис, я б докінчив його раніше, ніж змія. Тримайся стежини. Вони спочатку побіжать до річки, розтягнуть там ланцюг із воїнів на пару миль і очікуватимуть нас. А ми до часу не підемо в хащі. Стежиною буде швидше. А тепер, хлопче, біжи, та так, як ти в житті ще не бігав!

— А швидко вони схаменулися, — просолів Бальт і надав ходу.

— Так, страх у них швидко минає, — пробурчав Конан.

Якийсь час вони, мовчали і продовжували заглиблюватися все далі й далі від цивілізованого світу. Але Бальт знав, що Конан завжди робить правильно. Нарешті кімерієць сказав:

— Коли будемо вже далеко від села, зробимо велику петлю до річки. На багато миль від Гвавели немає інших поселень. А навкруги села зібралися всі пікти. Ми обійдемо їх. До світанку вони не натраплять на слід, а вже потім ми залишимо стежку і звернемо в хащі.

Вони продовжували біг. Крики позаду затихли. Свистяче дихання виривалося крізь зціплені зуби Бальта. Закололо в боці, бігти було все важче. Він раз у раз зачіпав кущі обіч стежки. Раптом Конан зупинився, обернувся і став вдивлятися в темряву.

Десь угорі над гілками неквапливо сходив блідий місяць.

— Звертаємо? — прохрипів Бальт.

— Дай мені сокиру, — прошепотів Конан. — Позаду хтось є.

— Тоді краще зійти зі стежки! — крикнув Бальт.

Конан похитав головою і штовхнув супутника в кущі. Місяць піднявся вище й освітив усе слабким світлом.

— Ми ж не можемо битися з цілим плем’ям! — шепнув Бальт.

— Людина не змогла б нас так швидко вислідити й наздогнати! — пробурчав Конан. — Тс-с-с!

Настала тиша. Зненацька на стежці з’явився звір. Бальт здригнувся при думці про те, що це може бути шаблезуб. Та це був усього, лише леопард. Він позіхнув, відкриваючи ікла, і глянув на стежку. Якщо зараз вітер і віяв, то у бік людей, що сховалися, а не від них. Звір схилив голову й обнюхав стежку, після чого не поспішаючи рушив уперед. Тремтіння пробігло по спині аквилонця: леопард, поза сумнівом, вистежував їх.

І вистежив. Звір підвів голову, й очі його спалахнули, як дві вогненні кулі. Пролунало глухе гарчання, і Конан метнув сокиру.

Кімерієць у цей удар уклав усю свою силу. У місячному сяйві сріблом блиснуло лезо — і леопард забився на землі. Сокира стирчала у нього з середини лоба.