Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Їхні численні племена, віддалені одне від одного, а то й ворожі, розмовляли однією спільною мовою (різкою і невпорядкованою) і знані були подібністю свого вигляду, відрізняючись від смаглявих татар та наближаючися, хоча й не цілком, до високих і білошкірих германців. По провінціях Росії та Польщі було розкидано чотири тисячі шістсот сіл, і позаяк тут бракувало каменю й заліза, хати будувалися нашвидкуруч із неотесаної деревини. Вони височіли чи, радше, ховалися глибоко в лісах, на берегах річок або на болотах, і їх можна було б порівнювати зі спорудами бобрів, на які вони скидалися і з суші, і з води; щоправда, таке порівняння полестило б диким мешканцям тих хат, менш охайним, працьовитим і товариським, ніж ті дивовижні звірі. Отож сільськогосподарські багатства склавонів забезпечувалися не так працьовитістю самих мешканців, як родючістю ґрунту 37.

Згідно з тогочасною традицією, Ґіббон назвав слов’янську мову різкою і невпорядкованою. Отрів з цим цілком погоджувався. Його твердження про расову вищість германців над слов’янами (вищі на зріст і з яснішою шкірою) стало тезою, (423) наукову достовірність якої самі німці гарячково доводитимуть від XVIII аж до XX століття. Екскурс Ґіббона до природничої історії, зокрема порівняння слов’ян з бобрами, був до великої міри його власним жартом, хоча йшлося про проблеми самої цивілізації. Він вихваляв бобрів за їхню архітектурну вправність і картав слов’ян за брак чистоти, працьовитості і товариськості.

В іншому місці Ґіббон описав слов’ян як «простих, терплячих і гостинних» (утримавшись від будь-яких неоднозначних зауважень щодо відповідної простоти бобрів). Як і Левек, Ґіббон визнавав існування в слов’ян релігії — бога грому і великої кількості німф. Але політичного устрою вони не мали взагалі: «Слов’яни вважали негідним себе підкорятися тиранові, князеві чи навіть мировому судді». Їхній спосіб ведення війни поставав у Ґіббона як утілення цілковитої дикості, бо вони воювали «майже голі», а їхньою зброєю був «лук, сагайдак з невеликими отруйними стрілами й довга мотузка, яку вони спритно метали, ловлячи петлею ворога на ходу». Ще гидкішим у своїй дикості було їхнє ставлення до полонених: «Не оглядаючись на звання, вік або стать, полонених саджали на палю, здирали з них живцем шкіру або прив’язували до чотирьох стовпів і били палицями, доки ті не сконають, або зачиняли у якійсь просторій будівлі й підпалювали її». Нагромаджуючи ці жахливі образи, Ґіббон покликався на Прокопія, але припускав, що візантійський історик міг перебільшувати 38. В епічній оповіді Ґіббона про боротьбу цивілізації та варварства останнє було властивістю Східної Європи, поширеною поміж «диких племен, що мешкали або блукали рівнинами Росії, Литви і Польщі».