Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]

— Так, не платять, — ствердив Хаблак. — До речі, Леоніда Павловича Гудзія вчора заарештовано.

Мащенко пополотніла, обличчя в неї перекосилося і стало землистим. Зіграти так не змогла б найталановитіша актриса, і Хаблак переконався в безпідставності своєї підозри. Налив води й подав жінці, однак вона не взяла склянку, ковтнула повітря й прошепотіла:

— Отже, і я… Виходить, і я разом з ним…

Полковник мовив:

— Заспокойтеся, Лідіє Андріївно. Зараз ми викличемо понятих, складемо акт, а ви сідайте отут от і напишіть про все, що повідомили. Сподіваюсь, не поспішаєте?

— Не все одно — ви ж мене також заарештуєте?

Полковник поблажливо всміхнувся, зиркнув на Хаблака, наче радився з ним, і одповів:

— Для чого такі крайнощі? Візьмемо підписку про невиїзд, ви ж самі прийшли до нас…

— Ви справді відпустите мене?

— Ніхто з вас вини не знімає, — підкреслив полковник. — Але ви допомогли слідству, визнали свою вину, й суд вирішить, як покарати вас. Ми затримувати вас не будемо.

Либонь, Мащенко чекала гіршого, бо губи в неї затремтіли, навіть схлипнула. Аж тепер схопила склянку з водою й випила мало не до дна. Потому посміхнулася жалібно і вдячно.

— Я напишу, — мовила швидко, — я все зроблю, бо тепер нема тягаря і спатиму спокійно.

Через півгодини, владнавши формальності й відпустивши Мащенко додому, Хаблак наказав привести до нього затриманого вчора Червича. Бачив його лише раз на березі в довгих сатинових трусах і трохи здивувався, коли Червич з’явився у пристойному імпортному сірому костюмі, випрасуваній сорочці і яскравій краватці.

Лук’ян Іванович зупинився на порозі, одразу впізнав Хаблака й похитав головою.

— А я, старий дурень, його юшкою пригощав, — мовив прикро. — Веслом по кумполу слід було, а ми вуха порозвішували.

— Сідайте, Червич, — наказав Хаблак сухо, — й не базікайте. Скажіть краще, для чого вам знадобилася вибухівка?

— І через це затримуєте порядних людей! — щиро здивувався той. — Одразу б запитали, а то обшук, перед сусідами зганьбили… Як тепер у вічі дивитись? Ну, поглушили трохи риби, не такий уже й великий злочин. Я її у війну протитанковими гранатами… Колись на Волині на класне озеро натрапили — чисте, глибоке, ліси навколо, жбурнув гранату, вір не вір, а щупаки пудові — ото поласували!..

Старий полюбляв поговорити, й зупинити його було важко. Хаблак вислухав усю цю тираду й запитав: — І де ж ви тепер глушили рибу?

— На озерах біля Плютів та в Козинці. Її зараз перегородили, то стала, як велике озеро.

— Син привозив вам вибухівку, й ви там же використовували її?

— Точно. Я влітку завжди на дніпровому острові стою, були ж самі в мене, бачили.