Над Тисою

У середу ввечері, закінчивши роботу в Чорному потоці, шофер Ступак з дозволу начальника лісоділянки інженера Борисенка вирушив у район далекої Сирітської поляни, нібито за дровами для своїх господарів.

На тридцять восьмому кілометрі Верховинського щебеневого шосе він звернув на глуху лісову просіку і зупинився. Звідси до старої штольні було не більше ста метрів. Перетягнувши по одному мішки з вибухівкою в машину, Ступак розіклав їх на дні кузова і обережно приклав буковими і ялиновими кругляками.

В Явір спустився без якихось пригод і затримок.

На Гвардійській його чекали: як тільки під'їхав до будинку № 9, ворота відчинилися навстіж, і чорна постать Крижа виступила з-під розлогого дерева. Резидент стрибнув на підніжку грузовика і махнув рукою:

— Давай прямо.

Ступак в'їхав на подвір'я повільно, на малому газі, виключивши великі фари, щоб не привертати до себе надмірної уваги мешканців Гвардійської вулиці. В глибині подвір'я, біля сараю, загальмував, виключив мотор і, намагаючись не грюкати, розвантажив дрова.

— Ну, а це добро куди накажете? — пошепки спитав він, киваючи на брезентові мішки, міцно перев'язані ремінцями.

— Неси сюди.

Ступак взяв «посилку» на спину і, широко розставляючи ноги, твердо впираючись у землю, обережно пішов слідом за Крижем. Піднялись по крутих східцях на ґанок. Минули темні сіни і опинились у великій, заставленій книжковими шафами і яскраво освітленій кімнаті — домашній бібліотеці.

В кутку, в глибокому кріслі, поклавши одну ногу на другу, з димлячою сигаретою в кутку рота, в купальному халаті, з ключем у руках сидів Джон Файн. Дубашевич добре знав «Чорногорця» в обличчя.