Над Тисою

Микита Самійлович Шатров належав до тієї славної когорти чекістів-дзержинців, які, віддаючись роботі всією душею і серцем, усе ж витрачали свою енергію розраховано й мудро, діяли натхненно і обережно, холоднокровно й методично, скромно і наполегливо. Маючи за плечима не одну перемогу над ворогами Батьківщини, Шатров брався за кожну нову справу не легковажно, не «нальоту, а фундаментально і робив її грунтовно, цеглинку за цеглинкою, доти, поки не завершував. Люди нікого складу, як Шатров, не вміють парадно шуміти І пускати «золоту пилюку» в вічі, набирати позу всезнаючих, усевстигаючих начальників і безжально розпікати, принижувати своїх підлеглих. Люблячи мислити терпеливо і широко, Микита Самійлович любив і вмів пробуджувати думку в кожного, з ким йому доводилось працювати.

Більшу частину свого робочого часу Шатров проводив звичайно у роздумах. Це були кращі години його трудового життя. Той розвідник, що не вміє терпеливо, протягом багатьох годин і днів, вивчати матеріали секретного слідства і замислюватись над ними, хто не здатний поєднувати в собі «лід і полум'я» — холоднокровність штабіста та навальність і відвагу оперативника, — хто не привчився розглядати предмет з усіх боків, хто не натренований шляхом аналізу явищ докопуватися до істини, хто не вміє в думці перевтілюватись у того чи іншого свого противника, кому чужий високий зліт догадки, фантазії, — такий розвідник не вміє по-справжньому працювати і, отже, не може розраховувати на великий успіх в боротьбі з ворогами народу.

Шатров залишився на самоті у відведеному йому кабінеті, уважно, сторінка за сторінкою, прочитав усі додаткові матеріали, підготовлені Зубавіним. Деякі сторінки справи 183/13 він перечитував двічі. Особливо довго затримувався він там, де йшлося про Любомира Крижа. Час від часу він робив у своєму малесенькому, розміром з сірникову коробку, блокнотику якісь загадкові записи, подібні до стенографічних знаків. Перечитавши останню сторінку справи, Шатров зібрав і порівняв усі папери, розгладив їх долонею, закрив папку і зав'язав тасьомки. Після цього він деякий час мовчки, димлячи цигаркою, ходив з кутка в куток і міркував. Проходячи повз червону папку з справою 183/13, він торкав її рукою, ніби переконуючись чи на місці вона.