Феномен Фенікса

— Тебе чекають дуже сумні неприємності.

— Та що ти закаркав, як ворон: неприємності, неприємності?!. — спалахнув Іван. — Я тебе що — для цього запрошував? Щоб ти мені настрій псував, доморощений астролог, пророк і хто там ще? Теж мені… ясновидець! Баба Ванга з Болгарії! — він вже мене ображав, але я на нього не гнівався, як не гнівається на хворого лікар. — Звідтоді, як я народився, в мене були самі лише удачі. Кар’єра йде рівно й спокійно. Через три дні я — заступник міністра, а там… Там, може, і в Москву заберуть. А чого… Я — везучий, щасливий. Як точніше — правильний. Той, який і потрібний сильним світу цього. А ти… ти просто невдаха. До всього ж мені ще й заздриш.

Тоді я апелював до його дружини. Злегка захмелівши від питва й успіхів свого чоловіка, перспективою швидкого переїзду до Києва, вона на мою обережну мову щодо неприємностей, які чекають її чоловіка, тільки смачно зареготала.

— Дай бог вам таких «неприємностей»! Через два-три дні мій Ваня — заступник міністра. Це — для початку. А там… А ви — неприємності. Говорити вам більше нема про що.

Вона була симпатична, просто дуже гарна, але я все ж вирішив її засмутити.

— Через два-три дні вашого чоловіка, а мого колишнього однокурсника чекає тяжке лихо. Можливо і непоправиме, — вперто повторив я. — Не виключена можливість, що загроза нависла над самим його життям. І я прохав би вас, аби ви вплинули на Івана, щоб він поберігся.

І тут вона верескнула:

— Та ви… ви просто… просто п’яний! Чи вирішили накаркати біду. Ми з Ванею вас запросили, а ви… Ви просто заздрите його службовій кар’єрі! На тім і попрощалися. Як я зрозумів — назавжди. В будь-якому випадку Іван більше не запросить мене до себе. Навіть, якщо й незбудеться моє пророцтво. Дружина мені всю дорогу вичитувала мораль:

— Що ти зарядив, як папуга: неприємності, неприємності?! Що може загрожувати сьогоднішньому обкомівському чину і завтрашньому заступнику міністра? У нього вся влада в друзях ходить. Це тобі можуть загрожувати неприємності, тобі, а не таким, як він. Івана вже навіть у пресі називають відомим діячем партії. Та й звідки ти знаєш, що буде завтра? Тримав би язик за зубами — краще б було. З таким типом, як Іван не можна псувати стосунки — тобі ж і гірше буде, а не йому…

Тепер я розумію, що зробив помилку. Не одну, а відразу ж дві. Перша, що я взагалі зайнявся пророкуванням, друга, що віщував людям неприємності. Піфію і давні греки боялися, бояться її й зараз. Адже призвістка небезпечна тим, що вона збувається.

Ось чому люди завжди намагалися уникати — та й зараз намагаються — будь-яких пророцтв. Вони бояться, що досить напророкувати («накаркати») біду, як вона неодмінно збувається. Бо, мовляв, віщун не стільки передбачає, як — «наводить» лихо. Воно могло й не трапитись, але досить було віщуну завбачити лихо, як воно й прийшло. Чи прийде. Люди взагалі нервово реагують, коли хтось починає їм говорити, що з ними стануться якісь неприємності. Вірять: якби не говорив, то й не сталося б нічого поганого. Бо вважається: те, що напророчено, збудеться тільки тому, що воно… напророчено, наведено словами віщуна. Взагалі — але це я вже тепер знаю, — існує думка, що майбутнє може бути багатоваріантним, по-науковому кажучи, антиномічним. І якщо один варіант уже названий, та ще вголос, (тобто, існує в чиїйсь свідомості), і можливо цей факт приведе в рух якусь чашу терезів, невідомо як, але впливає на весь наступний хід подій і те, що було провіщено — збудеться.