Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Місцем для штабу корпусу Іван Оврамович обрав тихий повітовий Грайворон Білгородської губернії, який сподобався Крейді не тільки своїм малоросійським колоритом, а й духом солідності й незмінності: більшість вулиць у цьому містечку носили назви світлого совєтського минулого — свердловаленінакіроваурицькогобольшевіков і т. д. Тому недаремно штаб полтавського добровольчого корпусу ім. І. Ф. Паскевича (корпус, щоправда, складався на дві третини з північнокорейських найманців, бо мужики з прізвищем на «енко» не бажали воювати, а пам'ять про фельдмаршала Паскевича була їм до дупи) розмістився в будинку середньої школи імені Шухова, між вулицями Леніна і Миру Сполучення Ленін і Мир звучало приблизно так, як Чума і Здоров'я — і це також здалося Крейді онтологічним знаком небес. Від Грайворона, що стояв на російсько–українському кордоні — честь перетнути першим кордон була надана Крейді, — до Великої Писарівки й далі на бойових машинах піхоти «Урал-2000» — вперед до Полтави. Населення радісно вітатиме воїнів–визволителів. Вже на території України, у Великій Писарівці, Крейда мав проголосити створення уряду народної єдності та демократичних ідеалів.
Мрії про це так захопили його, що незчувся, як начальник охорони покликав його до вогнища. Після зради Мартінеса всіх мексиканських охоронців довелося розстріляти, залишилися свої — й цього дивака, який не скидав з себе жіноче норкове хутро, що вже добряче облізло, довелося призначити начальником охорони. Це він застрелив Мартінеса і Гайдука.
Згадка про Гайдука зіпсувала настрій Івану Оврамовичу: ніде в київських ЗМІ не згадувався похорон цієї підлої людини, якій Крейда з відкритим серцем запропонував союз і співпрацію. Але й ознак того, що Гайдук вижив, також не було: посаду Гайдука обійняв якийсь Палій — чи не син полковника Палія з контррозвідки ДерВару? — а слідів існування Гайдука київський резидент Крейди не виявив.
— До столу! До столу! — радісно закликав Владислав Крейда.
«Зовсім оглух і збалдів, — подумав І. О. Крейда з сумом. — Що мені з ним робити?»
Правда, щодо випити й закусити — молодий Крейда аж ніяк не збалдів: і горілку добре наливав, і їв зі смаком, хрумкаючи хрусткі смажені коропи, не боячись риб'ячих кісток, а галушок впорав велику миску. Проте в інших оперативно–тактичних і стратегічних питаннях не тямив нічого, хоч водночас не було жодних доказів, що до свого поранення й контузії розумівся на цих матеріях. «Чи галуїну забагато наковтався, чи смерть дітей його так підкосила?» — Крейда розумів, що втрачає свого престолонаслідника.
Раптом, діставшись вже до галушок, Крейда згадав про Боба — молодого американця спортивного вигляду оператора комп'ютерних мереж, який прибув до Крейди разом з транспортом зброї, закупленої у Рафаїла Фрідмана. Хоч як ненавидів Крейда цього жидівського зрадника і сіоністського агента, але змушений був визнати, що зброю Фрідман продавав найновішу за поміркованими цінами. Крейда розплатився великою партією галуїну завантаженого до тих самих синіх фур, в яких було привезено зброю.
— Боб! — гукнув Крейда. З‑за кущів, що оточували галявину визирнув Боб у зеленій альпійській штормовці, який не заважав своїм українським працедавцям споживати алкоголь у великих кількостях. Як мормон, Боб не пив нічого міцнішого за питну воду «Springfield». Ця тактовність молодого меланхолійного американця сподобалася Крейді. А ще більше йому сподобалися професійні Бобові таланти: батарею оперативно–тактичних ракет «Ревенджер XI», супроводжувану Бобом, встановили на березі, там, де Грайворонка вливала свої слабосилі води у Ворсклу Тільки Боб знав таємні коди запуску цих надпотужних і суперточних ракет, і тільки Боб носив звання «missiles' navigator» й міг прокладати маршрути ракет до наміченої цілі.
Крейда, дивлячись на ці шість установок, змонтованих на великих вантажівках, — мобільну РЛС і бронемашину управління комплексом, — радів, мов дитина, якій подарували іграшкову розцяцьковану різнокольоровими вогниками, зброю. Та ракети, запаковані в контейнери, схожі на скрині до сміття, виглядали похмуро. Прикрита маскувальними сітками, батарея була майже непомітна. Але час помсти невблаганно наближався.
Крейда весь вчорашній день присвятив роботі над картою–маршрутом, разом з Бобом визначив цілі атаки. Спочатку хотів одну з ракет спрямувати на Рибальський острів у Києві, щоб знищити Гайдукове гніздов'я, але Боб переконав його, що це марна витрата ракетних потужностей: під час війни такі установи, як РОК, переходять на запасні позиції, у добре замасковані бункери. Краще було, на думку Боба, провести спектакулярний запуск і знищити якийсь символічно важливий об'єкт — чи то президентський палац у центрі Києва, чи один зі старовинних соборів — Печерський чи Софійський, або висадити в повітря дамбу що запирала води Київського моря, — й тоді десятиметрова хвиля штучного цунамі змете все на своєму шляху.