Світанок

Його брови ледь помітно ворухнулися, потім вуста.

— Аліса, — вимовив він.

Голос його прозвучав, як тріск криги, коли вона тане. Всі ми трошки здригнулися, трошки обм’якли. Нарешті ворухнулися.

— Довгенько її не було, — пробурмотіла Розалія здивовано.

— Де ж вона могла подітися? — докинув Еммет, роблячи крок до дверей.

Есме поклала долоню Розі на руку.

— Ми ж не хочемо наполохати…

— Вона ще ніколи так надовго не щезала, — зауважив Едвард. Нова турбота перекосила маску, на яку перетворилося його обличчя. Зненацька риси його ожили, очі розширилися від нового жахіття, паніка з новою силою оволоділа ним. — Карлайле, ти ж не думаєш, що вони зробили хід на випередження? В Аліси була б змога побачити, що вони когось вислали по неї?

Перед моїм внутрішнім зором постало обличчя Аро з напівпрозорою шкірою. Того Аро, який зазирнув до глибин Алісиної душі, який дізнався про все, на що вона здатна…

Еммет висварився так голосно, що Джейкоб підхопився на ноги й загарчав. Надворі відгукнулося гарчання його зграї. А моя родина метушилася так стрімко, що їхні силуети видавалися розмитими.

— Зоставайся з Ренесмою! — заверещала я до Джейкоба, вилітаючи з дверей.

Я й досі була дужчою за всіх і перетворила свою силу у швидкість. У три стрибки я обігнала Есме, а ще за кілька кроків — і Розалію. Я мчала крізь густий ліс, поки не опинилася поруч із Едвардом та Карлайлом.

— Може, вони захопили її зненацька? — запитав Карлайл рівним голосом, наче він стояв спокійно, а не гнав щодуху через ліс.

— Не уявляю як, — відповів Едвард. — Але Аро знає про неї більше, ніж будь-хто. Більше навіть, ніж я.

— Це пастка? — загукав Еммет ззаду.

— Можливо, — мовив Едвард. — Тут нема жодних запахів, окрім сліду Аліси та Джаспера. Куди вони подалися?

Слід Аліси та Джаспера робив велику петлю: спершу від будинку він прямував на схід, на тому боці річки повертав на північ, а за кілька миль знову повертав на захід. Ми вдруге перетнули річку — всі вшістьох перестрибнули за секунду. Едвард вів перед, він був цілковито зосереджений.

— Ти віднайшов запах? — заздалегідь загукала Есме, ще перш ніж ми подолали річку вдруге. Вона бігла останньою на лівому фланзі нашого мисливського загону. Вона вказала жестом на південний схід.

— Не відхиляйтеся від головного сліду — ми майже на кордоні з квілеутами, — різко мовив Едвард. — Тримайтеся разом. Шукайте, куди вони повернули — на північ чи на південь.

Я не настільки добре знала всі пункти угоди, як решта, але вчула запах вовкулак, який легенький бриз приніс зі сходу. Едвард і Карлайл за звичкою трохи стишили біг, і я бачила, як вони поводять головами з боку в бік, шукаючи, де ж зверне слід.

Та раптом вовчий запах посилився, й Едвардова голова сіпнулася вгору. Він нагло зупинився. Ми всі теж стали як укопані.