Світанок

Аліса повільно — наскільки могла — крутилася великою кімнатою, без потреби наводячи лад у й так уже бездоганно впорядкованій вітальні та поправляючи ідеальні гірлянди, розвішані Есме. З того, як змінювалося її обличчя: осмислене, потім порожнє, знов осмислене, — я точно знала, що вона силкується зазирнути в майбутнє. Я вважала, що вона намагалася, обминаючи темряву, яку створювали в її видіннях Джейкоб і Ренесма, побачити, що ж очікує на нас у Південній Америці, поки Джаспер не промовив: «Годі тобі вже, Алісо; вона зараз не найголовніша наша турбота», — й хмарка спокою не огорнула кімнату. Аліса, певно, знову непокоїлася через Ірину.

Вона показала Джасперові язик, підняла кришталеву вазу, повну білих і червоних троянд, і попрямувала до кухні. На одній із білих квіток вгадувався якийсь натяк на прив’ялість, та оскільки Аліса сьогодні й так була невдоволена через нездатність побачити щось путнє, то спрямувала всі зусилля на створення бездоганного затишку.

Я далі спостерігала за Ренесмою й не помітила, коли ваза вислизнула з Алісиних рук. Тільки вчула свист вітру, поки летіла ваза, і саме вчасно підвела погляд, щоб побачити, як та розлітається на тисячі діамантових скалок на мармуровій підлозі кухні.

Поки кришталеві скалки стрибали по підлозі з неприємним брязкотом, ми застигли, втупивши очі в Алісину спину.

Спершу я нелогічно подумала, що це Аліса так вирішила з нас покепкувати. Бо ж бути такого не може, щоб Аліса впустила вазу випадково. Я б сама могла метнутися через усю кімнату і вчасно підхопити вазу, якби не була певна, що вона встигне зловити її. Та й як узагалі ваза могла вислизнути з її пальців? Із її бездоганно чіпких пальчиків…

Я ще ніколи не бачила, щоб вурдалак ненавмисно щось упустив. Ніколи.

І тут Аліса обернулася до нас — так швидко, що руху й не було помітно.

Очі її були наполовину з нами, а наполовину ще в майбутньому — широкі, витріщені, мов вони скоро стануть більшими за саме обличчя. Зазирнути в її очі — то було мов подивитися на світ із могили; мене охопило відчуття жаху, і розпуки, і болю в її погляді.

Я почула, як Едвард хапнув ротом повітря — звук був таким, мов він задихнувся.

— Що таке? — заричав Джаспер, стрибнувши до неї одним невловимим рухом і чавлячи під ногами уламки кришталю. Він ухопив її за плечі й різко потрусив. Вона, здавалося, безслівно загримотіла в його руках. — Що таке, Алісо?!

Еммет з’явився в моєму полі зору — зуби його були вишкірені, а очі метнулися до вікна, очікуючи нападу.

Мовчали тільки Есме, Карлайл і Роза, що застигли, як і я. Джаспер знову потрусив Алісу.

— Що там було?