Янтарне скло
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-766-8
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Янтарне скло». Краткое содержание книги:
«Янтарне скло» — заключна книга трилогії видатного майстра слова Філіпа Пуллмана, що розповість про небезпечні пригоди дівчинки Ліри, що мешкає у іншому, схожому на наш, світі та її друга Віла. Діти мандрують різними світами, уникаючи контактів із воїнами Зла, бо за старовинним пророцтвом після глобальної катастрофи саме на Ліру чекає доля другої Єви, матері всього людського. Разом з героями юний читач порине у вир надзвичайних подій: подорож до підземного світу, поєдинок сил Добра і Зла, зустріч з душами померлих друзів і, нарешті, розставання Віла та Ліри, які встигли полюбити одне одного, але заради збереження рівноваги у Всесвіті змушені повернутися кожен до свого світу.
Він приголомшено зупинився: в його голові задзвеніло слово «ангел». Балтамос скористався цим, аби трохи відірватися від отця Гомеса, проте, коли він відійшов на певну відстань, чоловік відчув, наче щось тягне його вперед за серце, і пошкутильгав далі.
Балтамос кинув через плече:
— Ще трохи, піднімемося на гребінь, і тоді ми поговоримо, я обіцяю!
— Поговорімо тут! Зупинися, і я присягаюся, що не торкну ся тебе!
Ангел не відповів, бо його увага й так була розбита аж на три справи: дивитися перед собою, аби не послизнутися чи не застрягти в кущах, триматися подалі від священика та стримувати розлюченого деймона, що вгризався йому в руку.
Тим часом розум отця Гомеса швидко працював. По-справжньому небезпечний супротивник відразу вбив би його деймона й розв'язав би цим усі проблеми: вочевидь, його опонент не наважувався чи був неспроможний завдати удару.
Обміркувавши це, він навмисно спіткнувся, голосно застогнав та знову почав благати Балтамоса зупинитися, весь цей час уважно спостерігаючи за ним, поступово наближаючись до нього та оцінюючи його розмір і швидкість руху.
— Будь ласка, зупинися! — гарячково промовив він. — Ти не знаєш, як це боляче! Я не завдам тобі шкоди, тож благаю, зупинися, нам треба поговорити!
Священикові не хотілося віддалятися від лісу. Наразі іони досягли витоку струмка, і тепер йому було видно, як ноги Балтамоса ступають на траву, трохи приминаючи її. Тепер він був упевнений, що знає, де перебуває ангел.
Балтамос обернувся. Отець Гомес підвів очі на те місце, де, на його думку, мало бути обличчя ангела, і вперше побачив його: там лише трохи мерехтіло повітря, проте цього мало вистачити.
Він розумів, що коли зараз же кинеться вперед, ангел Може відскочити, до того ж супротивник ще й досі стискував його деймона, і це було дуже боляче та неприємно. Либонь, слід наблизитися ще на крок-два…
— Сідай на землю, — промовив Балтамос. — Сідай там, де ти зараз, не підходь ближче.
— Чого ти хочеш? — не рухаючись, запитав отець Гомес.
— Чого я хочу? Я хочу вбити тебе, проте мені бракує для цього сили.
— Але ж ти ангел?
— То й що?
— Можливо, ти припускаєшся помилки. Ми повинні бути по один бік барикад.
— Ні, ми належимо до різних таборів. Я знаю, на чиєму ти боці… Не рухайся!
— Тобі ще не пізно покаятися. Навіть ангелам дозволено це робити. Я хотів би вислухати твою сповідь…
— О Баругу, допоможи мені! — у відчаї вигукнув Балтамос, повертаючись.
І цієї миті отець Гомес стрибнув уперед. Плече священика вдарило ангела, і той утратив рівновагу. Похитнувшись, він скинув руку та випустив деймона-жука. Комаха відразу злетіла в повітря, й отець Гомес відчув полегшення та прилив сил. На його подив, саме це зрештою його вбило. Він щосили кинувся туди, де слабко мерехтіла постать ангела, а позаяк він очікував набагато більшого опору, ніж той, котрий він зустрів, то не зміг зберегти рівновагу. Нога священика зісковзнула, й він за інерцією полетів униз, на камені біля струмка. Останньої миті він викинув руку, щоб схопитися за що-небудь, однак Балтамос, миттю уявивши, що зробив би за таких обставин Баруг, відштовхнув його пальці від гілки верби.
Отець Гомес важко впав на камені, а його голова опинилася у воді. Холод відразу привів його до тями, але поки він, пускаючи бульби та хапаючись слабкими пальцями за мох, намагався підвестися, Балтамос у відчаї кинувся на нього зверху та, не звертаючи уваги на деймона, що жалив його в обличчя, очі та губи, всією, своєю крихітною вагою навалився на його голову — і голова залишилася під водою!
Коли деймон нарешті розчинився у повітрі, Балтамос підвівся. Отець Гомес був мертвий, і щойно ангел у цьому переконався, він витягнув тіло з води та обережно поклав його на траву, схрестивши руки священика на грудях і заплющивши йому очі.
Потім він, ледь живий від слабкості й болю, звівся на ноги.
— Баругу, любий, — промовив він, — я зробив усе, що міг. Вілові й дівчині більше нічого не загрожує, і тепер усе буде гаразд, але мій кінець уже дуже близький — хоча насправді я вмер разом із тобою, мій любий Баругу!
Це були його останні слова. За декілька секунд він наче почав розсипатися й розчинятися, й невдовзі на цьому місці вже нічого не було.
Мері вже кілька годин працювала на бобовому полі, і денна спека навела на неї сонливість, тому коли вона почула збуджений голос Аталі, то спочатку не зрозуміла, радіє та чи стривожена: може, впало ще одне дерево? Чи з'явився чоловік із рушницею?