Зарубіжний детектив

— У тім-то й річ, що необхідно створити портрет, який лише нагадує лице молодого чоловіка з фотографії, аби люди, котрі знають цього чоловіка, побачивши портрет, могли сказати: дуже схожий, але я не певний, що це саме він.

— Ну, гаразд, спробуємо зробити, — розвеселився експерт. І він з ентузіазмом взявся складати портрет з окремих елементів обличчя. Губи зробив трохи інші, вузькіші, злегка змінив лінію волосся, чоло зробив більше, через що навіть намітились залисини.

— Так добре?

— Феноменально. Залишається лише розмножити портрет.

— Зробити фотографії чи малюнки?

Качановський трохи подумав:

— Мабуть, краще малюнки.

— І, звичайно, якнайшвидше? Щоб було усе готове на вчора?

— Та ні, якщо зробите за кілька днів, скажу спасибі.

— Через два дні вони будуть у вас.

Через три дні по телебаченню було передано спеціальне повідомлення: «Міліцією розшукується молодий чоловік віком до двадцяти п’яти років, який підозрюється у великій крадіжці державного майна і вбивстві. Портрет складено за описами свідків. Усі відомі вам відомості про цього чоловіка і насамперед його ім’я та прізвище, а також місце перебування просимо негайно повідомити по телефону у міське управління міліції або в найближче відділення.

Наступного дня уся варшавська преса видрукувала це повідомлення і помістили портрет розшукуваного. Ще через три дні повідомлення було повторено.

Магнітофони, підключені до телефонів у квартирах на вулицях Окшеї і на Черняківській, записували тепер усі розмови. Міліція не спускала з очей Казимира Фельчака.

Ефект був приголомшливий. Уже наступного дня після телевізійної передачі Казик не з’явився на своєму постійному посту перед банком на вулиці Чацького. Того дня він взагалі не виходив з дому, а на другий день перебрався у квартиру на Черняківській. Причому як перебрався! Із будинку вийшов у пальто з високо піднятим коміром, у шапці, насунутій на самісінькі брови. І, зрозуміло, в темних окулярах, хоча день був не сонячний. Схопив перше таксі, що трапилось.

Було зрозуміло, що маскуватися Фельчак не вмів. І його одяг, і його поведінка привертали до нього увагу.

Протягом п’яти днів він не виходив із своєї схованки на Черняківській.

— Хоча б він там з голоду не помер, — турбувався Дзюба.

А тим часом, як завжди буває у таких випадках, до міліції почали поступати сигнали від населення, — у письмовій формі і по телефону. Люди поспішали допомогти міліції у її боротьбі із злочинцями. У переважній більшості інформація була неправильна, але в кількох листах і телефонних розмовах повідомлялось прізвище Фельчака і його домашня адреса.

За той час магнітофони не записали нічого вартого уваги. Телефон на Черняківській взагалі мовчав. У квартиру на Празі телефонували, питали Казика — здебільшого дівчата. Їм відповідали, що Казика немає вдома і невідомо, коли він буде.