Зарубіжний детектив

— Пане майор, — бадьоро почав він, — у мене для вас важливе повідомлення. Гадаю, варте того, щоб ви почастували мене пивом. Та ні, що там пиво! Не завадило б трохи підкинути до зарплати. Якусь премію, чи що?

— Дивись! Ще нічого не повідомив, а вже торгується!

— Так ось, вчора Веся сказала мені, що був у неї хлопець. Майже два роки дружили, навіть одружуватись збивався, але вона піднесла йому гарбуза.

— Чого б то?

— По-перше, ледар він був страшенний, працювати його не змусиш, а по-друге, нічого не існувало для нього, крім грошей. Заради них він готовий був піти на все.

— То й що?

— Так ось, батько цього Казимира Фельчака кравець, мати також шиє, допомагає чоловікові. І Казика вони хотіли зробити кравцем, щоб потім передати йому батькову майстерню, але нічого з того не вийшло. Сидіти за машинкою? Ні, ця робота не для Казика. Але шити він навчився, та воно й зрозуміло, з малих років вештався по майстерні. Коли ще за Весею упадав, пошив їй англійського костюма. Вона мені показувала — сидить ідеально. А втім, невелика заслуга пошити на її струнку постать…

Майор вже не слухав. Схопивши ручку, він швидко записав у блокнот: Казимир Фельчак.

— Його адреса?

— Там же, при майстерні. Майстерня старого Фельчака знаходиться на вулиці Окшеї. Це у Празі[10], знаєте, одна з вулиць, що виходять на Торгову.

— Та я знав цю вулицю як старі свої чоботи вже тоді, коли ти ще пішки під стіл ходив! — Ну, гаразд, іди. До завтра з’ясуй, що воно за один цей Фельчак, де працює.

— Слухаюсь!

Залишившись на самоті, майор задумався. Казимир Фельчак ідеально відповідав їхнім уявленням про розшукуваного «кравця»: він умів шити, але не працював кравцем і не був ніде зареєстрований, виходить, його неможливо було виявити. Адже злочинці напевне передбачали, що міліція шукатиме чоловіка, який пошив міліцейський мундир.

Два роки цей хлопець наполегливо залицявся до Веслави Косинської, саме у той час, коли вона вчилася у вечірній школі, в одному класі з Павлом Вигановським. Через неї вони й могли познайомитись. Можна здогадатися, що хлопець із заможної родини, до того ж маючи непогані «приробітки» від спекуляцій валютою і перепродажу квитків, подобався Вигановському. Об’єднувала їх також пристрасть до грошей, прагнення розбагатіти.

Ідея викрасти машину, що везла зарплату для робітників заводу точних приладів у Надажині, безперечно належала Вигановському. Думка використати для цього людину в міліцейській формі могла прийти в голову Фельчаку, який володіє ремеслом кравця. Він пошив мундир, і він же, найвірогідніше, знайшов третього спільника, того, котрий так переконливо зумів виконати роль співробітника автоінспекції.