Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток
У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

Электронная книга - «У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток». Краткое содержание книги:

Роман «У затінку дівчат-квіток» видатного французького письменника, родоначальника сучасної психологічної прози Марселя Пруста (1871–1922) побачив світ 1919 року і того ж року був удостоєний Ґонкурівської премії.
Чарівна історія кохання, інтелектуального прозріння й епохи, за словами Андре Моруа, «повної сумного зачарування приреченості», постає на сторінках роману, який приніс авторові загальне визнання.
Разом з Джойсівською проза Пруста стала етапною в розвитку світової романістики й знаменувала народження зрілого, фундаментального модернізму.
Переклад з французької та примітки Анатоля Перепаді
1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 226
Перейти на страницу:

Є цілком слушний погляд, що в мистецтві немає ані поступу, ані відкрить, що поступ і відкриття доречні лише в науці і що позаяк кожен митець починає заново, то зусилля одного не можуть ні допомогти, ні перешкодити зусиллям іншого, а проте слід визнати ось що: в міру того як промисловість популяризує деякі закони, запроваджені мистецтвом, колишнє мистецтво з плином часу втрачає частку своєї оригінальности. Дебюти Ельстірові появили нам так звані «чудородні» фотографії краєвидів і міст. Якщо ми спробуємо уточнити, як розуміють знавці цей епітет, то виявимо, що зазвичай він стосується якоїсь незвичайної подоби знайомої речі, подоби, несхожої на ті, що ми звикли бачити, незвичайної, але воднораз і достеменної, і через те подвійно захопливої, — захопливої, бо вона вражає нас, виводить із кола звичних уявлень і, водночас щось нагадавши нам, змушує поринути в себе. Одна з таких «чудородних» фотографій пояснить нам закон перспективи, зведе собор, який ми звикли бачити посеред міста, на такому місці, звідки він видасться у тридцять разів вищим за будинки, обернеться в річ над річкою, хоча насправді він від неї далеко. Отож-бо, спроба Ельстіра показувати речі не такими, якими він їх знав, а у згоді з оптичною маною, з якої твориться наше первісне бачення, привела його до застосування деяких законів перспективи, і це було диво дивне, бо вперше відкрило їх у мистецтві. Річка завдяки своїм колінам, затока, обрамлена бескеттям, здавалися озерами серед долини чи серед гір, замкнутими звідусіль. На полотні, мальованому в Бальбеку спечного літнього дня, врізана у суходіл вода була ніби замкнена в гранітових рожевих мурах, вона не здавалася морем — море починалося далі. Про те, що все це океан, свідчили лише чайки, які кружляли, як здавалося глядачеві, над камінням, а насправді дихали прохолодою води. Те саме полотно показувало ще й інші закони: наприклад, ліліпутячу звабу вітрил, схожих на метеликів, заснулих на дзеркальній блакиті, біля підніжжя величезних шпилів; або ж контрасти між глибокою тінню і блідим світлом. У світлотіні, яку збаналізувала фотографія, Ельстір теж так кохався, що раніше йому подобалося малювати найсправжнісінькі міражі: замок, увінчаний вежею, виглядав на його полотні геть-то круглим, з вежею над ним і вежею під ним навиворіт, і створювалося таке враження чи то через те, що незвичайна чистота погідного дня надавала тіні, що відбивалася у воді, твердости і блиску каменя, чи то через те, що вранішні тумани обертали камінь у щось таке саме легке, як тінь. А над морем, за лавою дерев, починалося інше море, рожеве від вечорового сонця: це було небо. Світло, ніби народжуючи нові тіла, ставило перед корпусом корабля, на який воно падало, корпус іншого, який залишився в затінку, і стелило приступками кришталевих сходів гладінь вранішнього моря, насправді гладеньку, але покопирсану освітленням. Річка, яка протікала під міськими мостами, зображена з такого пункту, що здавалася розчленованою: тут вона розливалася озером, там зводилася до струменя, подекуди її перерізав лісовий косогір, де городяни ходять смерком дихати свіжим повітрям. І сам ритм цього міста уперекидь підтримувався лише незломними вертикалями дзвіниць, які не так здіймалися, як стромовиною свого тягаря тримали шики, мов у церемоніальному марші, і ніби лишали ні в сих ні в тих розпливчасту масу будинків, збитих докупи в тумані, уздовж розхлюпаної і розпоротої річки. А прецінь перші картини Ельстіра появилися тоді, коли краєвид мала прикрашати присутність людини; на скелі чи в горах стежка — ця напівлюдська частина природи — зазнавала на собі, мов річка чи океан, дії закону затемнення перспективи. І коли пасмо гори, мла водоспаду чи море заважали нам побачити, що стежка біжить далі, заважали нам, але не мандрівцеві, ми уявляли, що маленький старомодно вбраний чоловічок, загублений у цій глухомані, мабуть, часто пристає над проваллям, бо уривалася стежка під його ногами, а на триста метрів вище ми утішеним зором і з легким серцем знову виявляємо біль її піску, гостинного для мандрів, тоді як проміжні її закрути, які обходили водоспад чи затоку, приховувало від нас узбіччя гори.

1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 226
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)