Танець недоумка
- Автор: Павлюк Ілларіон
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-720-3
- Переводчик: Ростислав Мельників
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Танець недоумка». Краткое содержание книги:
— Кава, — приголомшено вимовляє мій рот, безнадійно відставши від мозку.
Мозок уже мчить то в минуле, перегортаючи спогади про все, що розповідала мені Ірма, то в майбутнє, де розсипаються на порох мої плани, в яких Вандлик опускає дванадцять завислих над табором шатлів.
— Не може бути, — кажу я й знову піднімаю гвинтівку. Наче можу змінити реальність, погрожуючи комусь зброєю.
Крізь шум у вухах пробивається спокійний голос Аби:
— Мутаген — це вигадка, Гілю. Думаю, якщо Ірма й справді виростила женців, як ти кажеш, їй було достатньо вбивати окремих особин електрострумом, щоб виробити стійкість в усього виду. Закони еволюції на цій планеті дещо дивні…
— Більше ушкоджень — більше вдосконалень, — кажу собі, згадавши Ірму, яка ламає кістки Капібарі. — Хочеш заробити, постав на дівчисько…
— Прибери гвинтівку, — м’яко каже Аба, і я ніби прокидаюся.
— Ні! — і сам дивуюся зі своєї істеричної інтонації. — Шатли однак доведеться опустити!
— Послухай, — утручається Вандлик. Її голос тепер теж спокійний. — Просто послухай нас. Місію Корпусу — провалено. Вона була неможлива від початку. Не можна привезти звідси біологічної зброї, тому що зброя — це вся планета. Усе на Іш-Чель — це одна жива істота.
Напевно, цієї миті я маю тупий вигляд. Принаймні почуваюся саме так. Долучається Аба:
— Усе живе навколо — тварини, дерева, трава, смертожуки, лісові дияволи, женці, навіть тайга навколо табору, — все це несправжнє. Це копії. Гриби, об’єднані однією величезною грибницею. Вона потрапила на Іш-Чель приблизно сто років тому й захопила її. Сама по собі грибниця не здатна ні дихати, ні споживати живильних речовин із ґрунту — нічого. Але вона скопіювала місцевих тварин і рослини, що пристосовані до життя на цій планеті. Скопіювала все, зберігши харчові ланцюжки й екосистеми. І саме ці клони — дихають і харчуються за грибницю. А химери — найдосконаліша зброя грибниці, призначена для знищення розумних істот. Ось і все. Справжнє життя грибниця легко витіснила, оскільки її витвори сильніші й весь час удосконалюються.
— Вони просто зжерли тут усе живе, — перебиває Вандлик. — Тому ми й досі не опустили шатлів. Ми боїмося привезти цю заразу на Землю. Адже серед нас є химери, яких неможливо відрізнити від людей. Узагалі. Вони ніяк себе не виявляють і просто чекають.
— Ти брешеш! — вигукую й відчуваю, як Ельза міцніше притискається до моєї ноги. — Химери тупі! Як їх можна не відрізнити?
— Ти багато чого не знаєш, Гілелю, — Вандлик говорить до мене як до небезпечного психопата; її тон м’який і дуже серйозний. — Є й інші. Такі собі королівські химери. Ми виявили тільки одну таку… За поведінкою ми ніколи б у житті її не вирахували. Вона — точнісінько як людина. Є, можливо, кілька нюансів… Наприклад, запитання «чому» заганяло її в глухий кут. Але сформулюй як завгодно інакше, і вона вже без проблем відповідає.
— А ще імена, — додав Аба.
— Точно, — погодилася Вандлик. — Вона їх не запам’ятовувала. Але ми не знаємо, це в усіх химер так чи тільки в тієї однієї!
— Як ти сказала? — перепитав я.
— Ми не знаємо, чи в усіх химер…
— Ні, — я нетерпляче відмахнувся, боячись втратити таку прозору, таку сором’язливу думку, що лише на секунду виринула на поверхню. — Що з іменами?
Вони з Абою перезирнулися.
— Деякі імена химера була не здатна запам’ятати. Повторити могла, а згадати через пів хвилини — вже ні. Забувала. Та водночас інші імена пам’ятала чудово… Ми не до кінця розібралися в цьому.
— Гілю, якщо отак узяти й полетіти… — починає Аба, але я піднімаю руку, щоб він заткнувся.
— Дайте тестер, — кажу. — Ці ваші портативні трубочки…
— У нас немає, — він хитає головою. — Їх узагалі майже не залишилося. Біостанцію ми втратили, і всі реактиви були там.
— Добре… Обійдуся.
Узявши за руку Ельзу, я йду до виходу. Уже у дверях знову повертаюся до Вандлик:
— Ти комусь розповідала про сестру? Про те, що її задушив отой хлопець і що ти відчуваєш провину, бо втекла тоді? І що вбивця й досі тобі сниться. Казала кому-небудь?
Здивоване обличчя Вандлик було красномовніше за будь-які слова.