Вибрані твори

Та доба була неповторна, як поезія Маланюка, а була вона недоговорена, наче вірш без одного рядка. Хто ж тепер підніме той стилос, що стилетом серця проймав? І невже, невже не снилось, що померкла «Княжа емаль»? Дорогі, незабутні друзі, ми зустрінемось в райських садах, а на древньому празькому бруці ходять духи по наших слідах. І знайомий голос вчувається: «Ось, маленька, сама йдете, і ніхто не знає на вулиці, яке в нас чудо цвіте». Усміхнеться від вуха до вуха з-за озер пенсне Леонід: «Ви не зводьте мені друга, не літайте відьмою в ніч». Рукавом махне Олена — тоді Лєночка ще для всіх — і сипне очима зеленими по обличчях сміх. А вино, що його відмучимо голодівкою кілька днів, розіллється думками блискучими й дотепом блисне на дні.