![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
Однак до тієї пори, коли Еарніл уже почувався досить упевнено та міг виконати свою обіцянку, збігло чимало води. Король Арафант чинив опір Анґмару з дедалі меншими силами, й Арведуї, змінивши його на престолі, діяв подібно, як він. Та от нарешті, восени 1973 року, до Ґондору прибули гінці з повідомленням, що Артедайн перебуває в жорстокій скруті й що Король-Відьмак готується завдати йому вирішального удару. Тоді Еарніл якнайшвидше вирядив на Північ свого сина Еарнура з флотиліями і такою кількістю воїнів, яку лише міг послати без шкоди для себе. Та вони запізнились. Арведуї загинув, і Король-Відьмак завоював Артедайн іще до того, як Еарнур досяг гаваней Ліндону.
Проте, коли Еарнур прибув до Сірих Гаваней, радість і подив людей та ельфів не мали меж. Кораблі королівського сина були такі величезні і їх було так багато, що для них не знайшлося місця в порту, бо і в Гарлонді, й у Форлонді яблуку ніде було впасти. З тих суден зійшла забезпечена спорядженням і провізією могутня армія, гідна воєн великих королів. Принаймні так здавалося людям Півночі, хоча до них прибула тільки невелика частина цілої військової потуги Ґондору. А найбільше захоплення викликали коні, чимало яких походило з Долин Андуїну, їхні рославі та гарні вершники і горді принци Рованіону.
Відтак Кірдан скликав до себе з Ліндону й Арнору всіх, хто лише міг прийти, й після ретельних приготувань його військо перетнуло Люн і, карбуючи крок, рушило на Північ – мірятися силою з анґмарським Королем-Відьмаком. На ту пору він, як було мовлено, мешкав у Форності, заселивши його лихим народом, який захопив дім і правління королів. Через свою погорду Відьмак не очікував, поки вороги нападуть на твердиню, а вийшов їм назустріч, задумавши скинути їх – як і безліч інших до того – у води Люну.
Проте Воїнство Заходу зітнулося з ворожими силами, спустившись із Пагорбів Вечірніх Сутінків, і затята їхня битва відбулася на рівнині між Ненуялом та Північними Схилами. Війська Анґмару вже й так почали здаватись і відступали в напрямку до Форноста, коли, об’їхавши пагорби, на них із півночі налетіла основна кавалерія Заходу та завдала нищівного удару їхнім лавам. Тоді Король-Відьмак, зібравши серед безладу залишки своїх армій, утік на північ, прагнучи дістатися до власних земель в Анґмарі. Та він не встиг заховатись у Карн-Думі, бо його перехопили вершники Ґондору на чолі з Еарнуром. А в той самий час із Рівендолу виступило військо під проводом ельфійського володаря Ґлорфіндела. Так Анґмар було знищено остаточно, й на захід од Гір не залишилось ані людини, ні орка з того королівства.
Натомість, розповідають, що, коли вони всі вже загинули, зненацька верхи на чорному коні з’явився сам Король-Відьмак, одягнений у чорні шати й маску. Тих, котрі бачили його, проймав страх; але глибина ненависті підказала Відьмакові, котрий з-посеред недругів – Капітан Ґондору, й він із жахливим кличем помчав просто на нього. Еарнур витримав би удар, але його кінь, злякавшись шаленого нападу, метнувся вбік і відніс його далеко-далеко, перш ніж він зумів упоратися з твариною.
Король-Відьмак засміявся, і кожен, хто чув той сміх, повік його не забуде. Але тоді на білому коні виїхав уперед Ґлорфіндел, і сміх, завмерши на півзвуці, стих, а Король-Відьмак кинувся навтьоки і шугнув у морок. На поле бою спустилася ніч, він зник, і ніхто не побачив куди.
Відтак над’їхав Еарнур, але, вглядаючись у дедалі густішу пітьму, Ґлорфіндел сказав:
– Не переслідуй його! На ці терени він уже не повернеться. Кінець його ще далеко, і не від руки мужа судилося йому загинути.
Слова ці запам’ятали, втім Еарнур гнівався, прагнучи помститися за своє приниження.
Так перестало існувати лихе королівство Анґмар, і відтоді Еарнура, Капітана Ґондору, безмірно зненавидів Король-Відьмак: проте збіжить чимало років, доки про це стане відомо».
Тож, як з’ясувалося згодом, саме в час правління Короля Еарніла до Мордору, втікши з Півночі, прибув Король-Відьмак і зібрав там інших Примар Персня, над котрими він панував. Але вони не покидали меж Мордору аж до 2000 року, коли, вийшовши через Прохід Кіріт-Унґол, узяли в облогу Мінас-Ітіл. 2002 року вони спромоглися його захопити і заволоділи палантиром, що був у вежі. Примари Персня мешкали там, доки тривала Третя Епоха, тож Мінас-Ітіл перетворився на страхітливе місце, яке перейменували на Мінас-Морґул. Немало мешканців Ітілієну полишило його в ту пору.