![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
Після повернення Ельдакара кров королівського дому й інших домів дунедайнів іще більше перемішалася з кров’ю звичайних людей. Чимало вельмож загинуло під час Родових Чварів, але Ельдакар виявляв прихильність до північан, бо завдяки їхній допомозі він відвоював корону: відтак лави ґондорців поповнили чисельні рованіонці.
Спершу це змішання не підтвердило побоювань і не пришвидшило занепад дунедайнів, однак той занепад невпинно тривав, як і раніше. Без сумніву, понад усе на цей процес мали вплив саме Середзем’я, а також повільне віддалення того часу, коли нуменорцям після повалення Зоряної Землі було вручено дари. Ельдакар дожив до двохсот тридцяти п’ятирічного віку, а королював п’ятдесят вісім літ, десять із яких пробув у вигнанні.
Друге – і найбільше – лихо спіткало Ґондор під час правління двадцять шостого короля, Телемнара, чий батько Мінардил, син Ельдакара, загинув у Пеларґірі від рук корсарів Умбара (їх очолювали Анґамайте і Санґаг’яндо – правнуки Кастамира). Невдовзі після того на крилах темних вітрів зі Сходу примчав смертоносний мор. Король і всі його діти вимерли, як і безліч ґондорців, особливо мешканців Осґіліата. Тоді втома та нечисленність змусили людей на кордонах Мордору послабити пильність, і фортеця, що стояла на сторожі підступів туди, спорожніла.
Згодом люди помітили, що одночасно з усім згаданим Тінь, яка лягла на Зеленолісся, подовжилася і в тому краю з’являлося багато нових потвор, – то були ознаки, що Саурон готується знов заявити про себе у світі. Щоправда, вороги Ґондору також ослабли, – інакше вони б захопили його у дні слабкості; проте Саурон умів чекати, й, імовірно, він понад усе прагнув, аби ожив Мордор.
Коли Король Телемнар помер, Біле Дерево Мінас-Анора всохло і теж померло. Проте Тарондор, його небіж, який зійшов на трон після нього, висадив один саджанець у своїй цитаделі. Саме він переніс Королівський дім до Мінас-Анора на постійне перебування, бо Осґіліат на ту пору почасти знелюднів і почав руйнуватися. Дуже небагато тих, хто втік од чуми до Ітілієну чи до західних долин, бажали повернутися.
Тарондор, посівши престол замолоду, правив найдовше з усіх Королів Ґондору, та зумів хіба що переоблаштувати своє королівство зсередини, повільно плекаючи його силу. Проте син його, Телумехтар, пам’ятаючи про смерть Мінардила і непокоячись через нахабність корсарів, котрі здійснювали набіги на його узбережжя навіть біля Анфаласу, зібрав військову міць і в 1810 році взяв Умбар приступом. Під час тієї війни загинули останні Кастамирові нащадки, й Умбар знову на короткий час було повернуто під королівську владу. І до свого імені Телумехтар додав титул Умбардакіл. Однак у розпал нових лих, які незабаром спіткали Ґондор, Умбар знову було втрачено: він перейшов до рук людей із Гараду.
А третім лихом став напад колісничників, який виснажив і без того змалілу силу Ґондору: війни з ними тривали майже сотню літ. Колісничники були народом (чи союзом багатьох народів), що прийшов зі Сходу: вони були міцнішими та краще озброєними, ніж усі ті, хто приходив раніше. Мандрували вони на великих підводах, а їхні вожді билися, їдучи в колісницях. Підбурені (як стало зрозуміло згодом) Сауроновими емісарами, вони зненацька напали на Ґондор, і Король Нармакіл II поліг під час битви з ними по той бік Андуїну в 1856 році. Народи східного та південного Рованіону було захоплено в рабство, а кордони Ґондору пересунулися до Андуїну й Емин-Муїлу. [Вважають, що в той самий час Примари Персня знову ввійшли до Мордору.]
Калімехтар, син Нармакіла II, скориставшись повстанням у Рованіоні, помстився за батька, здобувши тріумфальну перемогу над східнянами на Даґорладі в 1899 році, й на деякий час небезпеку вдалося відвернути. У дні правління Арафанта на Півночі й Ондогера, сина Калімехтара, – на Півдні обидва королівства знову, після тривалих мовчанки та відчуження зійшлися на спільну раду. Адже нарешті збагнули, що різноманітними нападами на рештки вцілілих нуменорців керують єдині влада та воля. У той час Арведуї, Арафантів нащадок, одружився із Фіріель, донькою Ондогера (1940 р.). Але королівства не могли надати одне одному допомогу, бо Анґмар поновив атаки на Артедайн, і в той самий час з’явилися численні армії колісничників.