Видозмінений вуглець

Це, та ще мої спогади.

Я замислився, чи не відчуває вона те саме.

— Коп, так? — голос колишнього борця-почвари не переповнювався теплом, але й не звучав надто ворожо.

— Зараз — ні, — твердо промовив я. — Айрін тут?

— Так, — він переклав дитину на іншу руку й показав. — Буд із зірочками. Вона чекає на вас.

Поки він говорив, із тієї-таки споруди вийшла Айрін Елліотт. Рогатий гмикнув і повів нас туди; дорогою за ним потягнувся невеличкий шлейф дітлахів. Елліотт стежила за нашим наближенням, тримаючи руки в кишенях. Вона, як і колишній борець, була в чоботях і комбінезоні, з сірістю яких неймовірно контрастував ядучо-яскравий райдужний обруч на голові.

— Твої відвідувачі, — сказав рогатий. — Ти не проти?

Елліотт спокійно кивнула, а він завагався ще на секунду, знизав плечима й побрів геть разом з дітьми. Елліотт провела його поглядом, а тоді знову повернулася до нас.

— Краще заходьте всередину, — сказала вона.

Корисний простір усередині булькобуду було розділено дерев’яними перегородками та тканими килимками, що звисали з почеплених у пластиковому куполі дротів. Стіни теж були вкриті малюнками, судячи з вигляду, здебільшого створеними дітьми табору. Елліотт привела нас до м’яко освітленого приміщення з кріслами-мішками та побитим терміналом доступу на шарнірній консолі, прикріпленій епоксидною смолою до стіни бульки. Виглядало на те, що Елліотт добре пристосувалася до чохла, і рухалася вона плавно та без сорому за себе. Я вже помітив прогрес на борту «Панамської троянди» рано вранці, але тут він був очевидніший. Вона легко опустилася в одне з крісел і задумливо поглянула на мене.

— Там, усередині ви — як я розумію, Андерсон?

Я нахилив голову.

— Не скажете мені, чому?

Я сів навпроти неї.

— Це залежить від вас, Айрін. Ви в ділі чи ні?

— Гарантуйте, що я отримаю своє тіло назад, — вона відчайдушно намагалася говорити невимушено, але приховати жагу в її голосі було неможливо.

— Так і буде?

Я позирнув на Ортеґу, і та кивнула.

— Так, правильно. Якщо це закінчиться успіхом, ми зможемо повернути його за федеральним наказом. Але це повинно минути успішно. Якщо ми облажаємося, то нам усім, певно, впаяють подвійний строк.

— Лейтенанте, ви дієте за федеральною інструкцією?

Ортеґа напружено всміхнулася.

— Не зовсім. Але згідно з хартією ООН ми зможемо застосувати інструкцію ретроспективно. Якщо ми, як я вже сказала, попрацюємо успішно.

— Ретроспективна федеральна інструкція, — Елліотт знову поглянула на мене, звівши брови. — Трапляється приблизно так часто, як китове м’ясо. Це, певно, щось страшенно серйозне.

— Так, — відповів я.

Елліотт примружила очі.