Час смертохристів. Міражі 2077

Я зрадив свою дружину Лару, яку ніколи не любив по-справжньому, хоча вона кохала мене. Я одружився з нею, родичкою Наталії Гаврилівни Махун, намагаючись забути Ширлі. Але не забув. Лара — білява безбарвна балерина з київського театру Опери і балету, а що спільного, Боже, між військовим розвідником і балериною?

Якби не її вагітність і не Кристина, я б покинув Лару невдовзі після одруження, бо вона не давала мені такої насолоди, як інші жінки. Але тепер я розумію, що був жорстокий і несправедливий до неї, сперечаючись на кожному кроці, дратуючись від кожного її слова, і навіть коли вона, вагітна і негарна, плакала, мені не було її шкода. Я втратив Лару, а разом з нею і Кристину. Я зрадив свою дочку, мало цікавився нею, намагаючись забути про неї, викреслити зі своєї пам'яті. Але весь час я думаю про неї і страждаю від того, що втратив її.

Я зрадив Україну, любити яку вчив мене батько: якщо я знаю трохи історію України — це від батька. Я служив не Україні, а її ворогам, її господарям, і хоч не завжди розумів це, мене це не виправдовує. Бандитські правлячі режими в Україні, хоч би якими гаслами прикривалися, розтлівали і знищували український народ, заганяючи його в злидні і кріпацтво, денаціоналізуючи, криміналізуючи, галушкізуючи та ісламізуючи його, а я заспокоював себе, Ісусе, що служу Україні, вишукуючи нові види зброї, організовуючи обмін технологіями, крадучи все нові і нові таємниці — для кого і чого це робилася? Коли я зрозумів, що перетворююсь на останнього українця на світі — було пізно.

Я винний у смерті Віктора Безпалого, бо знав його честолюбство, його слабкість до жінок і грошей — і не вислав його додому, а навпаки, розповів йому про існування таємних файлів. Так само я завинив перед Ліндою Кенворсі, перед Зауром Хамзиним, перед спецназівцем Льошею, перед іншими загиблими з моєї вини співробітниками ВІРУ. З ризиком для життя свого і своїх підлеглих я збирав файли на зрадників України, на державних злочинців, які становили найбільшу загрозу для національної безпеки, я пишався цим, бо вірив, що це потрібно Україні. Але коли ці файли були оприлюднені напередодні Великого Спалаху, виявилося, що вони нікому не потрібні, хіба що історикам. Бо народ ненавидів і зневажав своїх правителів і без моїх файлів. Знання багатьох таємниць тішило моє самолюбство, плекало гординю, що є великим гріхом.