Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
Аналогічне відбувається з найважливішим стратегічним ресурсом нашої Батьківщини — зерном. У час, коли однією з загроз для людства є нестача продовольства і голод, ті, хто перетворив народна кріпаків, хто узурпував право розпоряджатися власністю народу, віддавали найродючіші землі України агентам іноземних держав. З оприлюднених матеріалів видно, що майже 40% найпродуктивніших земельних ресурсів України було продано іноземним власникам, що є державним злочином і повинно каратися законом.
Матеріали, представлені на сайтах, свідчать про глибину морального падіння так званої «української еліти», звиродніння касти «недоторканих», їх деградацію — від тотального лицемірства до тотальної безсоромності, до цинічного публічного хизування скарбами, вкраденими у знедоленого народу.
Фронт Визволення України ініціює створення Київського Трибуналу, метою якого буде здійснення суду над головними державними злочинцями і зрадниками України. Також ведеться підготовка до Міжнародного Суду над службовцями Збройних Сил і каральних органів Чорної Орди, їх посібниками з числа місцевого населення, які здійснили злочини проти громадян України різних національностей. Для участі в Київському Трибуналі й Міжнародному суді запрошуються незалежні юристи, правозахисники, міжнародні експерти, представники громадських організацій, які гарантуватимуть неупереджений характер розгляду справ і об'єктивність вироків.
Фронт Визволення України висловлює сподівання, що опублікування таємних файлів прискорить ліквідацію звироднілого режиму смертохристів, агентів Чорної Орди, наблизить час звільнення України від чужоземної окупації і відновлення державності.
100.
До Гайдука, який разом з Невінчаним і Палієм-батьком у синьому «Форді-Скорпіоні» наближався до Вінниці, додзвонився майор медичної служби Бойко з київського військового госпіталю. Чути його було погано — можливо, перешкоджали дощ і сніг, що тримали Україну в тривалій облозі, можливо, служби електронної розвідки і захисту Орди почали більш жорстко контролювати розмови, що велись через розвідувальний супутник ВІРУ.
Ігоре Петровичу! — почув Гайдук голос Бойка крізь тріск і гудіння, — ви пам'ятаєте хворого, який лежить у нас в гематології?
Гайдук згадав худе обличчя російського контр-адмірала Феоктистова, якого він забрав з острова Евіа й поклав до госпиталю. У контр-адмірала знайшлася дальня родичка в Києві, яка погодилась доглядати хворого, приносити до відділення овочі й фрукти. Феоктистову навіть стало краще.
— Що з ним?
Невінчаний, об'їжджаючи заповнені каламутною водою дірки на дорозі, навіть не матюкався, щоб не перешкоджати розмові Гайдука.
— Дуже погано, Ігоре Петровичу, — пробився голос майора Бойка. — Сьогодні вранці прийшли до нас яничари, хотіли забрати контр-адмірала. Ми ледве відстояли, сказали, що ось-ось помре... Але вони увечері прийдуть іще, і, якщо він не помре...
— Ви по суті можете? Ви баба Дуня чи офіцер? — почав закипати Гайдук.
— Яка баба Дуня? — не зрозумів майор.
— Fuck you, — тихо лайнувся Гайдук. — Доповідайте.
— Феоктистов півгодини тому дав наказ на пуск.
Тут прийшла черга Гайдука не розуміти.
— Який пуск?
— Ви генерал чи баба Дуня в погонах? — роздратовано сказав майор. — Пуск — це, згідно з бойовим статутом, «дія, спрямована на запуск ракети».
— Звідки знаєте ?
— Сам чув, як він давав команду. Спочатку не зрозумів — якісь цифри, мабуть, координати, шифри, дальність, чорт зна що, а потім сказав: віддаю наказ на пуск. Я коли зрозумів, спробував забрати геджет, але він синій став, бідний, мені його жаль стало... А якщо він на госпіталь навів ракети? Тобто, на Київ? Як мене чуєте?
— Зупиніться, — наказав Гайдук.
Невінчаний і Палій перезирнулися. Невінчаний підрулив праворуч, потихеньку, щоб не перекинутися в кюветі, під'їхав до узлісся. Гайдук вийшов під холодний дощ, струсив з невисокої ялинки воду і сніг. Чомусь згадав, як з Боже
ною під'їжджали до мокрих осик на околиці Києва, неподалік від окружного шосе. Наче сто років тому це було.
Знехотя, бо мокро і холодно, з електромобіля вийшли Невінчаний і Палій, не розуміючи, що сталося з Гайдуком.
— Вимкніть двигун, відімкніть акумулятори, заблокуйте всю електроніку. Всі геджети загорнути в плащ-накидки і закопати. Виконуйте, — наказав Гайдук так, що його супутникам стало не по собі.
— Так холодно ж, Ігоре Петровичу, земля мокра, — спробував відкосити від наказу Невінчаний.
— Зараз стане тепло.