Євангелія від Ісуса Христа

Вони прийшли нарешті в Єрусалим, й Ісуса привели в Синедріон, раду, яка складалася зі старійшин, первосвящеників та книжників. Голова Синедріону був задоволений, побачивши Ісуса, і сказав йому: Я тебе остерігав, але ти не хотів мене слухати, й тепер твоя гординя не зможе тебе захистити, а твоя брехня тебе занапастить. Яка брехня? — запитав Ісус. Та, що ти цар Юдейський. Я — цар Юдейський. А по-друге, та, ніби ти — Син Божий. Хто тобі сказав, що я називав себе Сином Божим? Усі про це кажуть. А ти їх не слухай, я — цар Юдейський. Тоді зізнайся, що ти не Син Божий. Повторюю, я — цар Юдейський. Стережися, бо навіть цієї однієї брехні вистачить, щоб засудити тебе на смерть. Я сказав те, що сказав. Гаразд, тоді я накажу відвести тебе до римського прокуратора, який неодмінно захоче познайомитися з чоловіком, який прагне прогнати його з цієї країни, а країну забрати з-під влади цезаря. Звідти стражники повели Ісуса до палацу Понтія Пілата, а що вже поширилася чутка, що схопили того, хто називає себе царем Юдейським, хто розігнав міняйл та гендлярів у Храмі й спалив їхні ятки, то народ збігався звідусюди подивитися, на кого схожий цар, коли його ведуть вулицями на виду в людей, з руками, скрученими за спиною, як у будь-якого злочинця, і роззявам, власне, було однаково, чи то справжній цар, чи лише шахрай, що прикидається царем. І як то буває завжди, адже світ не однаковий, і населяють його люди дуже різні, то одні дивилися на нього зі співчуттям, другі байдуже, треті казали: Відпустіть бідолаху, адже в нього явно негаразд із головою, четверті, навпаки, вважали, що злочин обов’язково має бути покараний, щоб іншим не кортіло чинити зло, і якщо злочинів багато, то покарань має бути ніяк не менше. У самій гущі натовпу, загубившись у ньому, плентали вкрай розгублені учні Ісуса, а також жінки, які з ними прийшли, і їх упізнати було неважко — так вони гірко плакали, не плакала лише одна з них, Марія Магдалина, й невиплакані сльози пекли її зсередини.