Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Коли Оскілко демонстративно почав ігнорувати накази С. Петлюри і робити публічні провокаційні заяви, Головний Отаман деякий час зволікав із рішучими діями, відмовлявся погодитись на рекомендації ближчого оточення про арешт бунтівника. Напруження кожного дня зростало800. Безпосереднім приводом для повстання став дещо запізнілий наказ С. Петлюри про звільнення Оскілка з військової посади. Це врешті-решт призвело до суттєвого послаблення правих, виривало з їхніх рук серйозну військову силу, що й прискорило виступ.

Оскілко, стягнувши перед цим до Рівного рештки війська з фронту, вчинив 29 квітня 1919 р. в спілці з самостійниками (на чолі з представниками Центрального Комітету партії О. Макаренком та Мацюком), генералом Агапієвим, полковником Гемпелем й іншими «отаманами» та «полковниками», за «моральної» співучасті інших українських правих партій (передусім народних республіканців, а потім і соціалістів-федералістів) державний переворот. Усіх міністрів і деяких політичних діячів (що належали до українських соціалістичних партій) було заарештовано. «Отаман» Оскілко оголосив себе «Головним Отаманом» війська Української Республіки і призначив при собі комісаром для справ цивільних (щось подібне до прем’єр-міністра) народного республіканця Є. Архипенка. Окремою грамотою він оголосив членів арештованого уряду зрадниками, що «продавали Україну большевикам і полякам», а також виключив зі складу Директорії С. Петлюру і А. Макаренка як спільників заарештованого уряду (С. Петлюра, А. Макаренко і Ф. Швець перебували в той момент у Здолбунові — на сусідній з Рівним залізничній станції). Про вчинений переворот В. Оскілко відразу надіслав кілька телеграм до Галичини — Є. Петрушевичу та П. Андрієвському, сповіщаючи, що все, «хвала Богові, йде успішно». В одній з цих телеграм Оскілко висловлював бажання, щоб Є. Петрушевич скоріше зайняв посаду президента єдиної України.

У грамотах, що їх оприлюднили в день перевороту Оскілко та Є. Архипенко (ці документи багато чим навіть за формою нагадували грамоти П. Скоропадського, і виникає питання, чи випадковим було здійснення перевороту саме в річницю проголошення гетьманату), вони обіцяли утворити тверду владу, лад і порядок, відновити порушені класові відносини і право приватної власності тощо.

Однак «оскілківщина» досить швидко провалилась. Війську було наказано новим «Головним Отаманом» взяти Здолбунів і «визволити з большевицького полону Петлюру з Директорією» (так говорив Оскілко козакам, побоюючись відкривати їм справжні причини перевороту, свої наміри заарештувати Петлюру з Макаренком). Довідавшись, що його обдурюють, військо повернулося до Рівного і вчинило там заворушення. Більшість вояків рівненської залоги оголосили нейтралітет (на чолі цієї частини війська стояла старшинська організація — так званий Український військовий клуб), меншість активно виступила проти оскілківців. Розкидані з аеропланів прокламації С. Петлюри, в яких він обвинувачував Оскілка в державній зраді й бажанні повернути гетьманські порядки, остаточно здеморалізували оскілківське запілля. Ґрунт з-під його ніг зник. Побачивши, що справу програно, Оскілко з купкою своїх прихильників утік до Польщі, «проотаманувавши» неповний день801.