Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Ні, скажіть мені, що це неправда! — простогнала Елінор. — Невже нам знов доведеться брести пішки? Всю оту розтриклятущу, всіяну колючками дорогу — пішки?!
— Ну, звісно, — озвався Мо. — Якщо в тебе випадково не знайдеться телефона.
Відколи втік Баста, Мо ні на крок не відходив від Терези. Він стурбовано оглянув її шию: на ній і досі ще були червоні сліди від Бастиних пальців. Потім Мо пропустив крізь пальці пасмо її кіс і сказав, що темні йому до вподоби навіть більше. Але дев’ять років — час і справді немалий, і Меґі бачила, як обережно ступали обоє назустріч одне одному — немовби вузенькою кладкою через безмежну порожнечу.
Телефона в Елінор, певна річ, не було: відібрати його наказав Каприкорн. І хоч Фарид одразу кинувся обшукувати обгорілий Каприкорнів будинок, телефона там не виявилося.
Зрештою вони вирішили перебути цю ніч — останню — в селі разом з усіма тими, кого Феноліо вирвав з лабетів смерті. Ніч усе ще стояла тепла, ясна, до ранку можна було переспати й під деревами.
Меґі з Мо роздобули ковдри — у цьому вже вдруге покинутому селі їх було вдосталь. Але з Каприкорнового будинку вони не взяли нічого. Меґі навіть не хотіла переступати його поріг. Не через їдучий запах горілого, яким усе ще тягло з вікон, не через обвуглені двері, а через спогади, що накидалися тут на неї, мов хижі звірі.
Сидячи поміж батьком та матір’ю під одним зі старих коркових дубів, що росли навколо автостоянки, дівчинка на хвильку згадала про Вогнерукого. Може, щодо нього Каприкорн і справді не збрехав, і тепер Вогнерукий лежить мертвий десь на цих пагорбах? «Мабуть, я так ніколи вже й не довідаюся, що з ним сталось», — подумала Меґі. Над нею на гілці погойдувалася з розгубленим обличчям одна з блакитних фей.
Цієї ночі все село здавалося зачарованим. У повітрі чулось якесь нерозбірливе перешіптування й бурмотіння, а істоти, що блукали на автостоянці, мали такий вигляд, ніби повиходили з дитячих снів, а не зі слів старого Феноліо. Меґі раз у раз поверталася думками й до нього. Де він тепер і чи до вподоби йому опинитись у власній історії? Їй так хотілося, щоб йому там подобалось. Але вона розуміла, що старому дуже бракуватиме його внуків, які грались у хованки в його миснику.
Перше ніж заснути, Меґі побачила, як Елінор походжає серед кобольдів та фей з такою щасливою усмішкою на обличчі, якої вона не бачила в тітки зроду. А обабіч Меґі сиділи її батько й мати, і мати писала — на листках із дерев, на подолі своєї сукні, на піску. Скільки слів просилися, щоб їх написали!..
Туга за домівкою
Проте Бастіан знав, що без книжки піти звідси не зможе. Тепер він зрозумів, що прийшов сюди, по суті, лише задля неї, вона покликала його в якийсь таємничий спосіб, бо хотіла бути в нього, бо завжди, власне, належала йому!