Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
Голос Меґі змовк, немовби вітер зірвав його з її вуст.
Із гравію, яким був висипаний майданчик, щось підвелося, витягуючись у висоту, випростуючи сірі, мов попіл, руки й ноги. У нічній темряві запахло сіркою. Цей запах так в’їдався Меґі в очі, що слова почали розпливатись. Але вона мусила читати далі, поки це чудовисько росло все вище й вище, немовби прагло дотягтися сірчаними пальцями до неба.
— «Та якось — це було м’якої зоряної ночі — Привида покликав голос не Каприкорна, а дівчинки. І коли вона вигукнула його ім’я, до нього повернулася пам’ять: він пригадав усіх, з чийого попелу його створили, пригадав увесь біль, усі страждання…»
Сорока схопила Меґі за плече.
— Що це таке? Що ти читаєш?
Але Меґі підхопилася на ноги й відскочила вбік, перше ніж стара встигла відібрати в неї аркуша.
— «До нього повернулася пам’ять, — гучно читала вона далі, — і він вирішив помститися. Помститися тим, хто спричинив цю велику біду, хто своєю жорстокістю отруїв світ…»
— Спини її!
Чий це був голос — Каприкорнів? Вивертаючись від Сороки, Меґі трохи не впала з помосту. Даріус стояв із шабатуркою в руках і сторопіло дивився на дівчинку. І раптом він спокійно, неквапно, так ніби поспішати йому було вже нікуди, поставив шабатурку на землю й худими руками схопив ззаду Сороку. Вона пручалася й сварилась, але він її не випускав. А Меґі тим часом читала далі, краєм ока стежачи за Привидом, який стояв і дивився на неї. Обличчя він і справді не мав, але мав очі — страшні, червоні, мов омахи вогню, що шугали поміж будинками, мов жар, що зачаївся під попелом.
— Заберіть у неї книжку! — закричав Каприкорн. Він стояв біля крісла, нахилившись уперед, наче боявся, що ноги не послухаються, щойно він спробує ступити бодай крок назустріч Привидові. — Заберіть книжку!
Але ніхто не зрушив з місця. Ніхто з його людей, які зосталися тут, ніхто з хлопців, ніхто з жінок не поспішив йому на допомогу. Всі лише скам’яніло дивилися на Привида. А той нерухомо стояв, прислухаючись до голосу Меґі, так ніби дівчинка розповідала йому давно забуту історію.
— «Так, він вирішив помститися, — читала Меґі. (Ох, якби ж тільки в неї не тремтів так голос! Але вбивати нелегко, навіть якщо замість тебе це робить хтось інший.) — І тоді Привид ступив до свого володаря, простяг до нього сірі, мов попіл, руки…»
Як тихо рухалася ця величезна, страшна почвара!
Меґі втупилася в наступне речення Феноліо: «І Каприкорн упав ницьма, а його чорне серце спинилося…»
Вона не могла вимовити ці слова, просто не могла.
Отже, все було марно…
Та раптом хтось став у неї за спиною — вона навіть не помітила, як він вийшов на поміст. Поруч із ним стояв хлопчина з рушницею, загрозливо наставляючи її на лави. Але там ніхто не ворушився. Ніхто й пальцем не поворухнув, щоб урятувати Каприкорна. Мо взяв книжку з рук Меґі, пробіг очима рядки на аркуші й твердим голосом дочитав те, що написав Феноліо:
— «І Каприкорн упав ницьма, а його чорне серце спинилося. І всі, хто разом з ним палив, грабував і вбивав, щезли, мов попіл, що його розвіяв вітер».
Просто покинуте село
У книжках нам трапляються мертві живими,
У книжках ми бачимо те, що станеться згодом.
З часом усе на прах розлітається і минає.
Усе славне й величне кануло б у забуття,
Якби Бог не дав смертним у поміч книжок.