Чорнильна смерть

— Свистун замкнув його в клітці.

— Тобто він ще живий?

Поквапний кивок головою дав змогу її серцеві калатати не так несамовито.

— Він ще потрібний їм!

Звичайно. Як вона могла забути?

— Але Вогнехідця пожер жах!

Ні. Такого не може бути. Реза обхопила руками обличчя.

— Змієголов уже в замку? — запитав Здоровань.

Туліо похитав головою і знову захлипав. Здоровань глянув на Резу:

— Тоді він перебиратиметься цієї ночі. І Сойка вб’є його. — Ці слова пролунали, мов заклинання.

— Як? — Реза відрізала ножем смужку тканини від його куртки й перев’язала рану, що й далі дуже кривавила. — Як він напише слова, коли Віоланта не може допомогти йому, а Вогнерукий… — Вона не вимовила слова «загинув», наче могла таким чином спростувати його.

Надворі почулися кроки, але знову кудись пропали. Реза відв’язала від пояса Мортолин гаманець.

— Ні, Ладзаро, — проказала вона тихо, вперше назвавши його на ім’я, — Сойка не вб’є Змієголова. Вони вб’ють його, тільки-но Змієголов з’ясує, що Мо не може вилікувати книжку. І чекати цього недовго.

Реза висипала собі на долоню кілька крихітних насінин. То були зерна, що навчають душу вміння, яке загалом підвладне тільки Смерті: одягтися в іншу форму.

— Що ти робиш? — Здоровань спробував відібрати в неї гаманець, але Реза міцно схопила його обіруч.

— Їх треба покласти під язик, — шепотіла вона, — і стежити, щоб не ковтнути. Тварина, як трапляється досить часто, інколи стає занадто сильною, і людина забуває, ким була раніше. Каприкорн мав собаку, про якого всі знали, що він колись був одним з його людей, аж поки Мортола випробувала на ньому дію своїх насінин. Якось той собака напав на неї, і вона вбила його. Я тоді думала, що це лише вигадка, щоб нагнати страху на служниць.