Вічний календар

За плечима Шає плюскочеться Серет. У ці спекотні дні гаряче повітря так обпікає стравохід, що навіть пси з виваленими набік язиками шукають найменшої тіні. Саша облюбував місце на піщаному березі зеленої річки. Сидіти в місті не хотілося. В усіх будинках відчинялися вікна, бо від нагрітих бляшаних і черепичних дахів у кімнатах було нестерпно спекотно. Навіть фіранки у відчинених вікнах нерухомо біліли. У таку липневу спеку після змішування повітряних потоків нізвідки прибулі над місто вітри тягнули за собою дощові хмари. Злива застала Шає біля мосту, трохи нижче годинникової вежі — ось чому Саша встиг добігти під рикошетом перших крапель до крамнички. Навпроти він саме побачив пробудженого від дощу Мошка-водовоза і його бричку з діжкою.

Дім Маркуса Блондера міг стояти в будь-якій частині Чорткова, але не на вулицях Міцкевича чи Колійовій. Дім, точніше одноповерхову хату, покриту бляхою, стиснули схожі будинки. Виглядало, що дім Блондерів стоїть у суцільній стіні будинків і не може ворухнутися. З вулиці, за брамою, проглядався внутрішній дворик із чорними залисинами травника, який вищипувала щодня коза. А в кутку дворика росла одинока слива. Звідки продавець дешевого взуття, з яким об’їздив усі навколишні села, міг прикупити пляц для будівництва добротного дому з великими вікнами, повними сонячного світла? Тому Блондери поселилися там, де поселилися — у невеличкому будинку на вуличці Торговій, поблизу Ринку й неподалік синагоги Фрідманів. Правду кажучи, Саші після двох днів перебування на вакаціях у рідному місті одразу захотілося до Кракова. Вуличка, на якій містився дім Блондерів, відходила вбік, одноповерхові доми змінювалися халупами, в яких мешкали міські злидні. Він згадав, із яким піднесеним настроєм їхав залізницею додому. І враз із настанням цих задушливих днів, з липкими мухами, з цією спокійною течією річки, йому захотілося податися назад до Кракова. Сашин батько, хоч і був купцем, але власної крамниці не посідав. Він був дрібним торгівцем взуттям, на різниці поміж ціною закупки і продажу утримував будинок і як міг допомагав синам. До того ж, приїзд Саші додому батьки зустріли з великою радістю і тривогою. Мама хотіла поговорити про Сашині плани щодо одруження, а батько — про прихід до їхнього дому жандарма і про розмову, яка викликала занепокоєння. Саша був у тому віці, в якому гебрайські чоловіки зазвичай створюють родини. Приписано Б-гом у Торі, що чоловік повинен знайти собі жінку, одружитися з нею й породити дітей. Першого дня, коли виникла за столом така бесіда, Саша заявив, що в нього є дівчина, і вони з нею давно живуть як чоловік і жінка. Другого дня після довгої нічної розмови поміж батьками Блондера з охами, ахами та зітханнями — ой-вей — батько розповів за вечерею, що до них приходив жандарм і розпитував про Сашу. Старому Блондерові розмова з жандармом видалася підозрілою, і він запитав сина, що все це означає? Варто сказати, що Саша в Кракові пристав до лівих рухів, які визрівали в єврейському середовищі та серед студентів академії. Він ходив на мітинги, розмальовував плакати, стежив за політичними новинами. Мама зрозуміла, що вести балачку з сином про одруження — марна справа. Поділилася своїми міркуваннями з чоловіком і почула у відповідь здогад, що Сашу рано чи пізно арештують, і до цього треба бути готовими.