Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
* Полента - кукурудзяна каша. [437]
Та рушниця вигукнула людським голосом «бах!» - і куля впала на землю.
Джузеппе підняв кулю і здивовано її оглянув. Потім пильно придивився до рушниці: наче рушниця як рушниця, така самісінька, як завжди, тільки й того, що, замість стрельнути, вона дзвінко, весело мовила «бах!». Джузеппе навіть у дуло заглянув. Може, там хтось заховався? Але ж ні, дуло було порожнісіньке.
«Мама з сестрою сподіваються заячини...» - згадав Джузеппе.
Аж гульк! Знову біжить зайчиха,- тепер уже в білій фаті та у вінку з апельсинового цвіту. Сором'язливо опустивши очі, вона минула хлопця й подріботіла далі.
- Чи ти ба,- сказав сам до себе Джузеппе,- зайчиха теж виходить заміж. Нічого не вдієш, братику, доведеться застрелити фазана.
Пішов Джузеппе лісом далі. Бачить, на стежці фазан походжає, так сміливо, наче в перший день ловів, коли фазани ще не знають, що таке рушниця. Джузеппе націлився, натиснув гашетку, та рушниця тільки вигукнула двічі «бах! бах!», геть-чисто як це роблять хлопчаки, стріляючи з дерев'яної рушниці. Куля впала на землю й налякала червоних мурашок, що кинулись шукати захисту під сосною.
- Ну гаразд,- сказав Джузеппе, вже трохи розсердившись.- Хай навіть я прийду з порожньою торбою, все одно мама зрадіє.
Фазан, що, почувши оте «бах! бах!», шугнув був у гущавину, тепер знову з'явився на стежці. За ним рядочком дріботіли пташенята, кумедні-прекумедні, а позаду трюхикала їхня мама, горда й задоволена, наче їй дали першу премію.
- Іч, яка рада! - буркнув Джузеппе.- Ти, очевидно, вже давно повінчалась. А кого ж я стрілятиму?
Джузеппе уважно перезарядив рушницю й озирнувся. Навкруги не було ні душі. Тільки дрізд сидів на гілочці та свистів, ніби промовляючи: застрель мене, застрель мене.
І Джузеппе вистрілив. Але рушниця тільки вигукнула «бам!», зовсім так, як це роблять хлопчаки, коли читають пригодницьку книжку. А потім наче хтось [438] засміявся. Дрізд засвистав ще веселіше, ніби хотів сказати:
- І цілився, і стріляв, а сам облизня спіймав.
- Я цього сподівався,- мовив Джузеппе.- Мабуть, сьогодні рушниці застрайкували.
- Ну як, Джузеппе, добрі були лови? - запитала мама, коли Джузеппе вернувся додому.
- Авжеж, мамо. Впіймав я три добрих облизні. Тільки хтозна, чи смакуватимуть вони з полентою.
Палац із морозива
Одного разу в Болоньї саме на П'яцца Маджоре побудували палац із морозива. Діти прибігали на площу з усіх кінців міста. Усім кортіло хоч лизнути його. Дах цього палацу був із збитих вершків, дим у комині з цукрової пудри, сам комин з варення. Все інше було з морозива: і двері, і стіни, і меблі.
Одне маля вчепилося за стіл і злизало всі чотири ніжки, так що стіл з тарілками (тарілки були з найкращого шоколадного морозива) повалився просто на нього.
Один поліцай помітив, що вікно палацу почало танути. Шибки були з полуничного морозива і, танучи, спливали рожевими струмками.
- Хутчіш сюди! - гукав поліцай.- Швидше лижіть! І всі кинулись лизати ще швидше. Шкода, коли такі ласощі пропадають!
- Дайте мені крісло! - благала якась бабуся, що не могла проштовхатись крізь юрбу.- Оте крісло дуже зручне для кволої бабусі. Будь ласка, подайте мені його, оте з бильцями.
Один пожежник зглянувся над старенькою та й виніс їй морозивне крісло з кремом і фісташками, й раденька бабуся почала смоктати його бильця.
Ой, який же то був веселий день! До того ж лікарі зробили так, що ні в кого не болів живіт. Ще й тепер, коли діти просять другу порцію морозива, батьки кажуть зітхаючи:
- Ти, мабуть, з'їв би цілий морозивний палац, той, що в Болоньї стояв. [439]
Про молодицю, що любила підраховувати, скільки хто чхає
Раз у Гавірате жила собі молодиця, яка з ранку до вечора тільки те й робила, що рахувала, хто скільки разів чхнув, і розказувала про те своїм подругам.
- Аптекар чхнув аж сім разів,- розповідала молодиця.
- Та невже?
- Нехай мене лиха година поб'є, якщо брешу. Він чхав перед самісіньким обідом, за п'ять хвилин до дванадцятої.
Галу-балу - і нарешті добалакалися до того, що начебто аптекар доливає води в рицину.
- А священик чхнув аж чотирнадцять разів,- розповідала молодиця, зашарівшись від запалу.