Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Марко підплигнув, немов його скорпіон ужалив.
- Е, любі друзі,- сказав він сам до себе,- не вам це вирішувати...
І, не дослухавши суперечки, проскочив через ряд покоїв і гайнув униз сходами.
У під'їзді він знову наткнувся на колишнього голову уряду, що стояв на порозі й чухав потилицю.
- О, це ти, малий серенійцю! Ти, здається, поспішаєш. Тьху! Я ще й досі в урядовій палаті! За цими математичними задачами забув, де я і що я. Та зараз я таки піду додому...
Марко обминув його й побіг далі, захекавшися з хвилювання. Він мало не заблудився в завулках старого кварталу, та зрештою вибрався на проспект, а там уже знав, куди податися.
Біля рухомих тротуарів довгими рядами стояли коники-таксі. Марко сів верхи на одного і нечутно помчав, тримаючись середини вулиці, щоб ніщо не стояло на заваді. [429]
Ліворуч і праворуч назустріч йому бігли дві миготливі стіни ялинок, святкових вітрин. Але жалкувати й розмірковувати вже було пізно. Ось і низька, осяйна будівля аеропорту. Тільки тоді, коли Марко поставив свого коника-гойдалку біля тротуару й ступив на землю, перед ним виринуло питання: «Що ж далі діяти? Як знайти космічний корабель, що відлітає до Сонячної системи?»
Раптом йому сяйнула думка. І Марко спитав робота, що чистив копита космічному кораблеві:
- Пробачте, чи не скажете мені, де партія коників, що їх одправляють на Серену?
Робот глянув на нього здивовано.
- Ти часом не з п'ятого «Г»?
- Атож, я маю важливе доручення.
- Мені дуже шкода,- сказав робот,- але партію вже виряджено. Наступний політ через тиждень...
- Еге ж,- поспіхом мовив Марко,- я це знаю. Але я гадав, що... Я переплутав день... Який сьогодні день?
- Сьогодні Різдво, як завжди,- відповів збентежений робот.- Ти, може, заслаб?
- Атож, здається, я таки, заслаб,- відповів Марко.- Коли маєш важливу справу* то нічого вилежуватися. А я, мабуть, проспав цілісіньку добу, і в голові мені все переплуталося.
Марко подався геть якомога швидше, а робот знову взявся до роботи, похитуючи головою,- очевидно, ця розмова зовсім збила його з пантелику.
Марко сповільнив ходу. Від самої думки, що доведеться чекати ще тиждень, а може, й тоді не пощастить сховатися на космічному кораблі, що відлітатиме на Землю, йому аж ноги підломилися.
Тієї миті озвався гучномовець аеропорту:
- Марку, Марку, Марку, серенійцю! Увага! Увага! «Мене шукають! Куди сховатися? Що діяти?»
Коло нього простяглася доріжка космічного аеропорту, довжелезна й яскраво освічена. Здоровезні міжпланетні коні нечутно приземлялися і здіймалися. Серед тієї мертвої гнітючої тиші знову пролунав голос:
- Марку! Марку! Марка-серенійця просимо зайти в сорок п'ятий ангар. [430]
Сорок п'ятий ангар
Оголошення повторили ще кілька разів, відтак гучномовець замовк. Пригнічений, готовий скоритися долі, Марко попрямував до цілої низки ангарів, що облягали аеропорт з одного боку. Ось двадцять восьмий, тридцять п'ятий... Нарешті сорок п'ятий ангар. Дивно,- двері зачинені. Двері сорок четвертого та сорок шостого були відчинені, всередені метушилися роботи й космонавти.
«Певне, я не дочув і переплутав номер»,- прошепотів сам до себе Марко, торкаючи ручку дверей. Він був певний, що їх замкнено, але вони легенько розчинилися. Відважившись, Марко зайшов у ангар і причинив за собою двері.
- Я тут принаймні сховаюся,- мовив він.- А потім побачимо.
Марко дістався навпомацки в куток. Та зненацька його пальці намацали гладеньку поверхню... Запахло фарбою, простою земною фарбою. Хлопець облапав усе тіло, намацав продовгувату голову, попущену вуздечку... Він ладен був присягнути, що це його коник, той самісінький, що йому дідусь - ой не треба було, дідусю! - подарував на день народження.
- Невже це він? - прошепотів Марко.
Повернення до Тестаччо
Цієї миті засяяло світло, оркестр заграв гімн, залунали оплески, і з гурту всміхнених людей наперед виступив Маркус. Так-так, саме Маркус. А інші - то були дивакуваті міністри неіснуючого уряду.
Маркус приязно всміхнувся й простяг руку.
- Щасливої дороги,- мовив він.- Дома будеш удосвіта і ніхто нічого не знатиме. Як бачиш, рішення ухвалили на твою користь.